Ексклюзиви
Четвер, 09 січня 2014 16:31

Тлумачник політичної маячні

 

Британський письменник Нік Вебб 40 років писав гумористичні тексти й усе свідоме життя пильно спостерігав за політикою. Навесні 2010-го, за два роки до смерті, Вебб видав The Dictionary of Political Bullshit – "Тлумачний словник політичної маячні". Сатиричний посібник, за словами автора, має допомогти пережити періоди, коли правильні слова політики супроводжують огидними рішеннями, політичний курс повертається туди-сюди, наче флюгер, а опозиція викликає симпатію, лише коли мовчить. "Звикайте, це – політика. Там слова мають інші значення", – стверджує Вебб. Отже, вибране з його словника

Амнезія – необхідна умова для сучасної політики. Лише фахівці можуть згадати, хто з політиків що сказав, що зробив і хто за ким розгрібав завали. Решту людей захоплює стрімкий потік життя, і вони скоро забувають, що цей поважний чоловік у костюмі тиждень тому чи навіть учора говорив із телеекранів протилежне.

Апатія – справжня причина того, що людьми керують ті, хто їм не подобається. Як говорив Платон, кара за неучасть у політиці – це те, що нами орудують наші вороги.

Безпека – примарне поняття, яким зручно виправдовувати і надто пильне спостереження, і втручання в приватне життя, і нехтування законами.

Вибачення – вкрай небажана річ. Типовий вибір політика – зникнути з поля зору, доки публіка забуде його негідну поведінку.

Відданість. Якщо політик часто вживає таке слово, це означає, що довіряти йому не варто. Чи вірили б ви продавцеві у крамниці, який постійно каже: "Якщо чесно…"?

Відповідальність – те, про що ми часто чуємо, але рідко бачимо.

Компроміс – домовленість двох сторін робити те, що обидві вважають неправильним

Релігійність потрібна політикам, бо демонструє, що в них є погляди й цінності. Дехто з них хизується цим – певно, вважають, що тоді люди більше їм довірятимуть. Коли політики щирі – це страшніше, бо можуть повірити, буцімто їхніми руками Бог робить свою справу.

Громадська думка. ­Політики й медіа стверджують, наче ­добре з нею обізнані. Але, по суті, ніхто не знає, що воно таке. У людства загалом обмежений набір запитань, на які воно має чітку відповідь. ­Наприклад: "Чи можна педофілам викладати у молодших класах?" Щодо більшості інших тем думки громади розходяться, і кожен політик, який дозволяє собі висловлюватися від імені суспільства, – лукавить.

"Давайте реально подивимося на речі" – слід читати: "Визнаймо: ми не зможемо..."

"Джерела, близькі до політика х, повідомляють…" – …"що насправді цими джерелами є сам Х".

"Дякую за хороше запитання" – "адже я можу одразу перейти до заготовленої відповіді, нехай вона й не дуже стосується того, про що ви спитали".

Заздрість – за словами багатих, основний підтекст у політичних вимогах бідних.

Здоровий ґлузд – те, на що покладаються, спробувавши всі інші варіанти.

Зміни. Коли громадяни неспокійні, запропонуйте їм зміни. Тільки не будьте надто конкретні: уточнення зашкодять у майбутньому. Зате можете назвати зміни "системними" чи "покроковими" – це звучить професійніше.

І – сполучник, який означає пов'язаність певних речей. Візьмімо фразу: "Нестримна жадібність, брак урядового контролю і стихійна імміграція призвели до такого важкого економічного становища". Дві перші причини – схожі на реальні, але до чого тут третя? Її додали, щоб надурити людей.

Компроміс – домовленість двох сторін робити те, що обидві вважають неправильним.

Лохотрон – як сказав американський президент Авраам Лінкольн, можна дурити частину людей увесь час, можна дурити всіх людей певний час – але не можна дурити всіх постійно. Проте циніки стверджують: уміння вводити в оману декого з людей увесь час досить, аби бути президентом.

Лояльність – здатність причаїтися в обмін на майбутні привілеї. Багато політиків лише цим і запам'яталися.

Майбутнє – головне слово в політиці. Необхідне для заспокоєння електорату. Якщо політик описує майбутнє як радісне і безхмарне – це ознака, що в ньому він бачить себе лідером.

Марксизм – учення, що ґрунтується на найважливішій із непрочитаних книжок світу – "Капіталі" Карла Маркса. Як сказав американський біолог Едвард Вілсон, "чудова теорія, та не той піддослідний". Деякі його принципи, як виявилось, суперечать людській природі.

Ми. Політикам безпечніше говорити "ми", ніж "ти". Так вони ніби дають зрозуміти: "Ми всі разом у цьому човні, а я – звичайний хлопець, як і ти". Що звучить дивно з вуст, скажімо, мільйонера з родини, що завжди мала гроші.

"Ми стежимо за ситуа­цією" – "Ми читаємо публікації на цю тему або ж нічого не робимо".

Пересічний громадянин – зручний об'єкт, за допомогою якого можна видати свою волю за волю більшості. Пересічний громадянин – це ви. Чи ви справді вважаєте так, як говорить політик?

Політична програма – рекламний документ, призначений для приваблення виборців і подальшого забуття.

Політтехнолог – невиправдано дорогий фахівець із організації з пафосною назвою. Вживає найновіші слівця політичного сленгу, якими й намагається розвести політика на гроші. Політтехнологи зручні тим, що на них можна скинути провину за поразки.

Почуття обов'язку – як запевняють більшість політиків, це те, що їх стимулює робити свою справу. Насправді ж більшість із них згадують про обов'язок перед суспільством, лише коли оприлюднюють компромат на опонента.

Щирим бути навіть шкідливо

Принципи. Це рідкість у політиці. Їх часто плутають з усталеними переконаннями чи зачіпанням за живе в минулому. Іноді принципи стають офіційною причиною відставки політика. У цьому разі його або справді вивели з рівноваги, або ж він хоче втекти з корабля, що йде на дно. Часто розраховують на те, що образ принципового героя буде політикові на руку, коли той надумає повертатися.

Спростування – підчищання партійним штабом заяв надто чесного й недосвідченого однопартійця.

"Хочу більше бути з родиною" – звичний аргумент політика, що йде у відставку через якусь провину. Вірити цим словам не варто, адже злочин, скандал чи подружня зрада, які часто передують цим заявам, навряд чи стануть фундаментом для щасливої сім'ї.

"Це для нас поки не пріоритет" – "воно загубиться у величезному смітнику забутих обіцянок, і ви про це ніколи більше не почуєте".

Щирість. Колись якийсь політик її, може, й мав. Але в цій сфері вона висихає, наче роса на сонці. Зрештою, щирим бути навіть шкідливо, адже кожна політична промова – це перформенс.

Зараз ви читаєте новину «Тлумачник політичної маячні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода