"Так багато грав непереможних хлопців, що й сам повірив у це"

Задоволений своєю долею. Але я не її улюбленець.

Мій козир – розкутість. Відчуття свободи прийшло у професію з мого характеру.

Не треба забивати голову думками про вік. Треба жити, наче досі молодий. Старість лякає. Але, якщо відчуваєш, що тіло у формі й з головою порядок, спокійно шли її до біса.

Любив бокс, але присвятив себе театру. Щоб стати чемпіоном, треба відмовитися від усього. Не був до цього готовий.

Коли вперше ступив на сцену, вагався. Сумнівався, коли знімався в перших фільмах. Спочатку було так страшно, що грав у п'яти, шести, семи картинах щороку. Щоб напрацювати досвід.

 

Грав у футбол з приятелем біля кафе "Режанс". Підходить хлопець: "А ви не хотіли би зніматися в кіно?" Погодився. Фільмування тривало півтора місяці. Ми чудово розважалися, навіть навчилися керувати літаком. За роботу нічого не заплатили, а стрічка вийшла, коли я вже став популярним. Тоді вперше опинився перед камерою.

На пробах продюсери сказали: "Боже, який страшидло!" Ледь не врізав одному. Стримався, розвернувся й пішов геть. Мене наздогнали: "Пожартували. У вас зовнішність героя!"

З Шарлем Жераром дружив понад 60 років. Завжди мали теми для розмови.

У кожному разі треба йти вперед. Хоча така впертість і не виключає сумнівів.

Коли мене питають, який фільм улюблений, – дратуюся. Це як поцікавитися, кого люблю більше – батька чи матір.

Тішився, коли італійські газети писали про мене: il brutto. Думав, це означає "жорсткий". З'ясувалося – "потворний".

Кумиром був батько. Він постійно працював – з раннього ранку й до пізньої ночі. А робота скульптора важка. Тягати пісок, місити глину, робити форми. Після його смерті залишилося 259 скульптур, 444 медалі, 878 малюнків та ескізів.

Гірко, що батько так і не побачив мене на сцені.

Забагато працював. А треба було відмовлятися від багатьох стрічок, ролей. Мені потрібна відпустка, щоб визначитися щодо особистого життя і стосунків із друзями. У моєму віці важливо підбити підсумки.

Ніколи не мріяв стати зіркою. Лише прагнув заробляти на життя як актор.

Зрозумів, що пора закінчувати кар'єру, бо працювати вже не було з ким. Усі друзі-режисери повмирали.

Думка жінки, яку любиш, і дітей має велике значення. У них немає жодної поблажливості, вельми критичні. А це потрібно.

Маю страхи. Доводиться з ними справлятися. Коли накриває, намагаюся думати про щось інше. Ніколи не борюся з ними алкоголем, допінгами чи наркотиками.

Найбільше засмучує відхід людей, яких любив. Мати померла в 95. Доки жила, щоранку відчував страх, що з нею може щось статися.

Як пережив інсульт – 10 місяців не міг вимовити й слова. Лежав пластом. Було по-справжньому страшно. Розумів, що більше не зможу говорити. Вирішив "включити" себе ще раз – знявся у фільмі "Чоловік та його собака". Допомогло вибратися з безодні.

Моя сила в тому, що вмію спіймати удачу за хвіст. А як треба, то й полестити їй.

Завжди потішався над акторами, котрі вважають себе геніальними.

Не перестаю дивуватися, коли мене впізнають на вулиці та просять автограф. Не розумію акторів, які незадоволені цим. Не подобається увага – займайтеся іншою справою.

Найбільший комплімент для мене: "Спасибі, що допомогли забути про мої неприємності".

Виконуючи трюки, був переконаний, що зі мною нічого не станеться. Я – безсмертний. Вважав, що народився під щасливою зіркою.

Всі актори – брехуни.

Я – істинний парижанин. Під час війни батьки вивезли зі столиці. Повернувся після визволення. Пригадую атмосферу на вулицях, радісних і схвильованих людей. Тут знімався в багатьох фільмах. До душі, що рідне місто визнає мої заслуги.

Хіба шахраї можуть бути непривабливі? Якщо несимпатичний, то нікого не обдурить.

Ніколи не хотілося стати господарем, який щось вирішує. Не цікаво.

Ризик, якому піддавався протягом кар'єри, допомагав стверджуватися як чоловікові. З гордістю дивився в прекрасні очі жінок, котрі подобалися.

Зробив багато помилок. Часто жив емоціями, а не розумом. Анітрохи не шкодую.

Вперше закохався в 5 років у покоївку Жанет. Вона іноді позувала для батька. Коли йшла до нього в майстерню, то біг за нею і мучив тата безліччю запитань. Ну і що, що був малим? Це нормально! Через любов діти пізнають світ.

Я Казанова? Ні. Звичайнісінький чоловік, який обожнює жінок. Я без них ніхто. Вони дивовижні. Викликають трепет.

Елоді – єдина, яка ніколи не командувала мною та в усьому підтримувала. Не звертала уваги на чутки. А коли дізналася про зраду, сказала: "Я виплакала стільки сліз, що вони заповнили б бездонний колодязь нашого літнього будиночка в Кап-Ферра".

Жінка вибирає чоловіка. Немов заспокоює себе, коли спокушає нас – бідних і наївних.

Задоволений, коли люди поруч щасливі та здорові. Якщо можу в цьому допомогти грошима – роблю це.

Людина має боротись і не опускати рук. Я міг би відгородитися від усіх, оселитися в будинку на півдні Франції й нічого не робити. Але маю інший характер.

Найважливішою в житті завжди була сім'я – батьки, діти, онуки, мої жінки.

Не розповідаю про політичні вподобання. Це не моя робота.

Політика мінлива. Потрібно вміти дотримуватися обіцянок. Не всім це вдається.

Розривався між двома апетитами. Перший змушує жити насичено і спалювати життя, як цигарку. Мені подобається пізно лягати, тусуватися на вулицях з друзями, знищувати пляшки віскі, грати в розіграші, їздити на швидких машинах. А з іншого боку – характер змушує прагнути до відокремленого, спокійного й вільного життя.

Так багато грав непереможних хлопців, що й сам повірив у це.

Не боюся смерті. У мене було щасливе життя. Хотілося би просто заснути й не прокинутися у власній постелі. Спокійно додивитися фільм і побачити слово "кінець". "Твоє життя вдалося, – скаже мені Господь Бог. – Настав час розплачуватися за гріхи". Відповім, що вже почав це робити.

Щоденник підготовлений за матеріалами Studio, Le Nouvel Observateur, Paris Match, Premieer, Unifransfilm, Story.ru

×