Минулого літа ми з родиною готувалися до відкриття каплички. Попросивши дозволу в правління нашого дачного кооперативу, відкраяли шматок свого городу і на перехресті дороги звели дерев'яну каплицю під золотистим куполом. Із сусідами упорядкували територію, посадили квіти, зробили невеличкий іконостас, почепили образи, розстелили рушники, зробили місце для свічок, розклали молитовники на всі випадки життя.
За тиждень до дня Всіх Святих сіли з чоловіком радитися: каплицю ж треба освятити, як годиться. Кооператив у нас великий, майже 80 будинків. Поруч - сусідній, "олігархічний", як його називають. Людей - тьма. Переважно, народ християнський. Поміркували ми з чоловіком, порадилися із більш знаючими людьми -і надумали відправити спільний молебень священнослужителями трьох найголовніших християнських конфесій. Поїхали по храмах і монастирях.
Через два дні отримали згоду на спільну молитву-освячення від священиків УПЦ Київського патріархату та греко-католицької церкви, які ті у свою чергу дістали від своїх владик. Священик із УПЦ Московського патріархату остаточно не відмовив, але з усього було видно його незадоволення: "Парафія повинна мати одного слугу. Хто у ній буде служити? На яких умовах?"
Кооператив у нас великий,- майже 80 будинків. Поруч - сусідній, "олігархічний", як його називають. Людей - тьма. Переважно, народ християнський
Тоді ми пішли до Києво-Печерської лаври. Ясна річ, до Його Преосвященства Володимира нас не допустили. З великими трудами потрапили до помічника настоятеля Павла. Прости мене, Боже! Прошу з того часу, замолюючи свої грішні думки, бо гадаю: краще б ми були туди не йшли. Молодий чоловік у світському одязі зміряв нас орлиними очима: "Ви побудували церкву і хочете закріпити у ній священика?" Так і так, кажемо, побудували не церкву - придорожню каплицю. У них не служать, у них просто люди мають можливість помолитися, поставити свічку, подумати про вічність і про насущне, попросити собі здоров'я. Але будь-яку капличку слід освятити. От і хочемо, щоб це зробили священики трьох церков, оскільки навколо каплиці живуть люди, які вірять у Бога так, як їм хочеться. І вони хотіли би, щоб їх підтримали ті отці, до чиїх церков вони ходять чи ходили би. А ми залишимо зі згоди священиків їхні координати і кожен, за потреби, зможе поспілкуватися зі священиком тієї церкви, канонів якої він дотримується. Нікому нічого не нав'язуємо, просто хочемо нагадати людям, що, окрім "мерседесів" і палаців, є життя духовне. І, до речі, власники "заводів і пароходів" нас у цьому підтримують.
Ох, Боже святий та праведний, кого ти посилаєш служити від свого імені на Землю?! "Ви що, чорну месу хочете влаштувати у своїй церкві?! З отими неканонічними?!" - і перед нами без "будь здоров" хряснули двері розкішного помешкання. Так, - ніби хто дав ляпаса. А довкруг скреготали ковші екскаваторів, що рили черговий котлован на території Лаври.
Ту неділю 6 червня пам'ятатиме не тільки наша родина. Більше шести десятків людей прийшли на освячення з кооперативу і навіть приїхали з Києва на запрошення сусідів. Ще ніколи не було у нашому провулку так весело за довжезним столом, ще ніколи між огірків і капусти не витали такі сердечні слова молитви, сповнені благодатної любові й щирості, що злітали то почергово, то в унісон із уст двох священиків. Ми й не зогледілися, як їх "розібрали" три наші сусідки, щоб освятити свої дачні помешкання. А кооперативна рада прийняла одноголосне рішення зробити цей день щорічним днем нашого перевулку. І жодна душа не сказала кривого слова.
Коли я дивлюся крізь паркан, як молода мама перед входом у каплицю вчить свого 3-річного сина хреститися, як розказує, що треба робити "в маленькой церквушке", коли я забираю з каплиці папірці з вервечкою імен - "за здоров'я" чи "за упокій" - і відношу їх до храму, питаю: а що думає Бог, коли думає про людину? Чи думає він про людську канонічність? Про тих, хто від його імені базікає про неї? Я хапаюся за голову: Боже, як ти робив мене, чи думав про мою канонічність? Я звертаю очі до неба. Але там у ці дні - лише великий зорепад.
3 
35413
Коментарі