Коли вперше поцілував дівчину, наче стелю пробив головою. Стався вибух. Хоча це був поцілунок у щоку. Наступний – у губи. Ще більше занесло.
У 5 років прокинувся мій гонор. Із батьками переїхали в нову квартиру. Зійшлися сусіди на новосілля. Здалося, що всі про мене забули. Щоб привернути увагу, придумав порізати собі ноги. Навколо лежало будівельне сміття й побите скло. Босоніж став по ньому ходити. Батьки кинулися до мене. Я був задоволений.
Чоловік мусить задовольнити всі потреби жінки. Якщо вона хоче 20 суконь і стільки ж пар взуття, їх треба купити.
11-річним дуркував із друзями у дворі. Підкидав ключі і впустив їх у калюжу. Саме прийшов батько. Йому треба було терміново потрапити до квартири. Півгодини з хлопцями порпалися в брудній воді, доки знайшли. То був єдиний раз, коли батько приклав мене ременем.
Маю в крові трохи гонору від бабці Мичеслави. Вона могла довести до істерики будь-кого. Закипала за секунду – і тут же відходила. Інших колотило ще зо дві години.
Люди дивляться на світ, як на шашки. А в Україні відбуваються складні шахові комбінації. Не можна просто вирішувати надзвичайно складні завдання.
Боюся власної зради. Буває, розраховую на одне, а роблю нелогічні вчинки.
У нас інфантильне суспільство. Не можна бути валянками до кінця життя. Війна багатьом відкрила очі, але не всім. Як у 40-річному віці жити з мізками дитини? Це кінець. Немає особистості. Так і держава – повинна рости. Не треба купуватися на обіцянки та гречку.
Розбиту тарілку можна склеїти. Але вона назавжди залишиться з тріщиною. Так і з довірою.
Мрію про мандрівку Європою. Поїду до Польщі побачити родичів. Далі – у Францію.
Не саджаю картоплі. Стомився робити це з батьками.
Колотить, коли в тролейбусі чую мат. Але роблю зауваження тільки тим пасажирам, які зрозуміють. Дати по голові – не мій метод. В армії якось підходить сержант Набієв, татарин, старший за званням. Питає: "Що робиш?" Я йому: "Тебе хвилює?" – тільки нецензурно. "Чому так зі мною розмовляєш? Тобі не соромно?" Я був готовий провалитися крізь землю. Вибачився кілька разів. Більше ніколи не лихословив. Якось отримав роль персонажа, який богохульствує і матюкається. Відмовився грати. Врешті цю сцену вирізали.
Сімейне життя вчить чоловіка вчасно казати потрібні слова. Але не всі чоловіки – тямущі учні. Не треба замовчувати образи. Незавершена розмова призведе до кризи у стосунках. Бажано проговорити все й одразу. Іноді з дружиною навіть забуваємо, з чого почалася суперечка.
Моя дружина – цільна натура. Прекрасна коханка. Генератор ідей – не лише творчих, а й побутових. Із нею цікаво жити і створювати спектаклі. Раджуся з нею. Буває, розмовляємо до другої ночі.
Цікавіше споглядати за парою, яка взялася за руки, ніж за тими, хто привселюдно цілується. Це показуха. Те, чого не любимо в театрі. Треба жити образом, а не демонструвати.
Якщо є що втрачати, його й варто зберегти.
Після 20 захотів зрозуміти характер жінки. П'ять років ламав голову. Потім второпав, що можна голову стесати, а жінку не розгадаєш.
Щоб секс тривав якнайдовше, треба залишатися цікавим для партнера. Це складне завдання. Кажуть, побут розбиває стосунки. Але найгірше – одноманітність у них. Треба вміти пережити сірі будні.
Перша моя роль у виставі – поводир сліпого діда у клубі залізничників. Жалісливо просив милостиню: "По-о-о-да-а-йте Христа ради!" У залі плакали.
Вскочив в останній вагон, коли надумав стати артистом. Мені було 24. Це крайній вік. На вступних іспитах перепитали, чи мені не 25. Стільки мало виповнитися через місяць.
Знайомий попросив позичити 2 тисячі гривень. Обіцяв віддати через два дні. Я тоді отримував пенсію на дитину по втраті годувальника. Дав менше тисячі. Знайомий зник, перестав відповідати на дзвінки. Я написав його дружині: "Пробачаю йому все. Але нехай пам'ятає все життя, що вкрав гроші у моєї дитини". Відповіді не отримав.
Від депресії складно сховатися. Варто проаналізувати, що стало причиною. Мене вертає до реальності погляд збоку на власне життя. Інші й мізинця не мають з того, що я.
Світ не завжди змінюється у кращий бік.
Друзі дорікають, що швидко ходжу. Немає часу. Біжу жити.
Від батька перейняв правило не брати чужого. Якщо не заробив – не моє. Цього вчив доньку.
Моя перша дівчина зрадила з товаришем. Мені було 26 років. Хотів із нею одружитися. Але в очі казав: "Роби, що хочеш". Нас обох розривало від того, що таку дурню натворили. Але розійшлися.
Дітям треба читати казки й пояснювати їх. Інакше казка стане анекдотом – і підліток остовпіє від реального життя.
Бачу в магазині книжку за 245 гривень. У гаманці – 300. Думаю, дружина вб'є. Але купую. Вона зрозуміє – сама має величезну бібліотеку.
Прошу в Бога не гарного життя, а гарної смерті. Раз – і все. Щоб нікому не став тягарем.
6 
35413
Коментарі