Ексклюзиви
Четвер, 14 жовтня 2010 13:39

Повідомлення для заїк

 

Маріо Варґас Льоса відповідає на обурливі листи з приводу однієї його фрази

Коли в літературній агенції Кармен Бальсельс мені повідомили, що з Іспанської фундації заїкання та від окремих заїк на мою адресу надходять листи, сповнені обурення й образи з приводу одного з моїх текстів, я був приголомшений. Коли це я писав щось подібне і навіщо?

Зараз перед моїми очима з десяток листів (кажуть, треба чекати більше, зокрема й відкритий), і, по суті, від кожного віє гнівом людини, яку жорстоко висміяли і принизили. Частина авторів погрожують, в одному з листів бажають, щоб згоріли всі мої книжки. Скандал вибухнув через фразу чотирирічної давнини з мого виступу на конференції в Перуанському університеті прикладних наук у Лімі. Ось вона: "Людство без романів, не заражене літературою, стане подібним до спільноти заїк і афазиків, які через свою примітивну й обмежену мову мають величезні проблеми в спілкуванні".

Висловлюючись так, я мав на меті не висміяти заїкання чи афазію (афазія - розлад уже сформованої мови, спричинений ураженням кори головного мозку. - "Країна"), а на прикладі порушення мовлення метафорично показати - без якісної літератури мова біднішає, і, з часом, зводиться до набору грубих, елементарних слів, які породжують сумбур і галас. Чи був це хороший приклад? Відверто кажучи, ні. Визнаю, що згадувати в цьому контексті заїкання не тільки недоречно, а й не точно. Публічно прошу вибачення у всіх заїк світу, особливо у членів Іспанської фундації заїкання, яку очолює сеньйор Адольфо Санчес Ґарсія.

Тепер таке запитання: чи виправдана ця надчутлива реакція на фразу з виступу на конференції? До вчорашнього дня мені здавалося, що - ні, і що це нікому не потрібне й абсурдне перебільшення, бажання знайти три лапи в кота, коли очевидно, що в нього їх чотири. Але вночі я довго не міг заснути і в снах, що їх легко сплутати з реальністю, знову і знову повертався до цього випадку й поступово змінив свою думку.

Сеньйор Санчес Ґарсія у своєму відкритому листі нагадує, що заїками були багато видатних письменників (зокрема, Ґільєрмо Кабрера Інфанте, про якого я ніколи не чув, щоб він заїкався), починаючи з Льюїса Керолла і закінчуючи Ісаєю Берліном - двоє авторів, якими я надзвичайно захоплююся. Я все це дуже добре знаю і немає потреби наводити приклади зі всесвітньої літератури, бо серед моїх знайомих і друзів є талановиті й дуже розумні заїки. Один із них, філософ і поліглот, заїкається тільки як говорить іспанською. А коли читає лекції англійською, слова його ллються природно, без найменших перешкод.

Тієї ж ночі, коли я не міг заснути через потік неочікуваних листів, я згадав роман Віктора Ґюґо "Знедолені". В одному з епізодів оповідач каже, що не згадуватиме більше заїкання старої Туссен, бо "нам неприємне зображення природних вад". Але я згадав, якими жорстокими і безжалісними бувають люди, коли вказують іншим на їхні дефекти, неповносправність, чи коли вони просто відрізняються від більшості.

Я повернувся в 1946 рік, у Піуру. Моя сім'я переїхала сюди з Кочабамби, що в Болівії, де я провів усе своє дитинство, оскільки мого дідуся Педро призначили префектом цього північного регіону Перу. Це був перший рік, що я провів у рідній країні. Мене зарахували до школи селезіанців. І ті дев'ять місяців, що я там учився, стали для мене справжнім хресним шляхом. Я говорив як діти з півдня - розтягуючи "р" і вимовляючи "с" так, що вона звучала як "ш". На узбережжі з цього сміялися і глузували. Та, окрім жартів і образ з моєї вимови, найбільше я страждав через випираючі зуби, які однолітки висміювали з особливим ентузіазмом. Вони запитували, кого я збираюся вкусити, називали мене скаженим собакою, зубастиком та іншими неприємними словами. Пізніше, в Лімі, з мене насміхалися й давали нові прізвиська вже не через акцент - я навчився говорити, як люди з узбережжя, - а через випираючі довгі різці. У школі Леонсіо Прадо мене кликали кроликом Баґсом Банні, дражнили, широко розкриваючи рота і вишкіряючи зуби, намагаючись зобразити якесь чудовисько, ведмедя чи тигра. Дурниці? Діти завжди так поводяться? Зараз я теж так думаю і дивуюся, що такі дрібниці змушували мене страждати й сформували справжній комплекс із приводу зубів. Дійшло до того, що я попросив батька поставити мені брекети. Тато мого друга, стоматолог, запропонував нам хорошу знижку (батько погодився, але так і не зробив цього). Я залишився зубастиком.

Якщо така незначна фізична вада стала причиною стількох страждань і нервових зривів у дитинстві, без сумніву, значно гірше було б кульгати, бути косооким, безруким, глухонімим і, звичайно, а можливо і в першу чергу, заїкатися. Не тільки дітям - і дорослим стає смішно, коли вони чують, як людина давиться словами, намагаючись дістати їх із рота. Дорослі принаймні - хоча й не завжди - тактовно приховують таку реакцію. Але багато хто цього не роблять. А навпаки - обмеження інших вважають приводом для розваг. Наче жорстокість до неповносправної людини спрацює як вакцина від ризику підчепити таку ж болячку.

Із дітьми та підлітками все набагато гірше. У них немає внутрішніх "гальм", загальних правил, які слід поважати. Вони вільно виражають свої найгірші інстинкти й імпульси, інколи зі справжньою дикістю, принижують, знущаються і висміюють того, хто відрізняється, а особливо того, хто має фізичні чи інтелектуальні відхилення. Не сумніваюсь, що життя заїки - важке життя, це постійне випробування характеру й моральний опір насмішкам та упередженому ставленню, із яким доводиться стикатися через безмежне зло людської природи.

Моє безсоння було корисне і дечому навчило. Я зрозумів і майже дійшов до того, щоб виправдати ту надчутливість, із якою прочитали мій вислів друзі з Іспанської фундації заїкання. Вони правильно роблять, що опираються забобонам і невігластву, які їх дискримінують і в багатьох випадках соціально маргіналізують. Потрібно доводити людям, що заїкання - проста неможливість висловитися - абсолютно не впливає ні на інтелект, ні на уяву, ні на талант. Про це свідчать безліч галузей науки і мистецтва, в яких проявили себе заїки.

Однак, зважаючи на все сказане, на всю самокритику, тієї безсонної ночі я зробив остаточний висновок у цій неприємній історії: що далі, то важче стає писати, аби ненароком не образити якусь асоціацію, об'єднання, братство, релігію чи будь-яку іншу спільноту, яка може відчути себе ображеною чи висміяною і на законних підставах запротестувати. Я подумав, що сьогодні, наприклад, Ернесто Сабато не зміг би опублікувати свій найкращий роман "Про героїв і могили", бо його геніальний і шалений випад проти сліпих у розділі "Повідомлення про сліпих", імовірно, викликав би помсту, а може навіть і судовий позив з боку асоціації незрячих. Справедливість, безперечно, настає, але ціна її досить висока - обмеження свободи.

Зараз ви читаєте новину «Повідомлення для заїк». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 929
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода