– Суспільний договір – це консенсус між більшою частиною соціуму або найактивнішою, – каже публіцист, директор Національного антарктичного наукового центру Євген ДИКИЙ, 45 років. – Це домовленість про базові аспекти життя. Як має функціонувати держава, які повинні бути стосунки між нею і громадянином? Це добровільний розподіл обов'язків між особою й державними інституціями.
Поняття суспільного договору не виникає з повітря, а потрапляє на порядок денний під час конфліктів. Наприклад, англійська Хартія вольностей 1215 року з'явилася, коли виник конфлікт між елітами й королем. Подібне було під час Великої французької революції (1789–1794 роки. – Країна), коли народ повстав проти влади.
Теперішні розмови про суспільний договір в Україні – це мильна булька, яку використовують політики. Перед виборами хапаються за модні словосполучення. Було б непогано, якби вони пояснили, що вкладають у поняття суспільного договору. Між ким має бути ця домовленість? На яких засадах? Яка має бути процедура? Зараз передумов для цього немає.
Якими вони мають бути?
– Українське суспільство сьогодні активне, але дуже атомізоване. Не маємо політичних сил, які представляли б інтереси хоча б якоїсь кількості українців. Те, що є зараз, – це проекти фінансових груп. Тож немає кому і з ким домовлятися. Але в якийсь момент можемо дійти до гострої політичної кризи, яка потребуватиме нестандартного розв'язання.
Чому після Революції гідності не створили новий суспільний договір?
– Не було політичних сил, здатних ініціювати діалог між групами суспільства. Були сотні тисяч українців, які вийшли на Майдан, і неефективний державний апарат. Для укладання суспільного договору мають бути дві сторони. Активне суспільство не мало достатньо сил та організованості, аби сформувати партії, які представляли б його інтереси.
Стихія не укладає договорів. Вона створює умови, коли це можна зробити.
Суспільний договір у якій формі найбільше підходить для України?
– У наших умовах укласти його між більшістю суспільства практично нереально. Є багато позицій і поглядів. Треба намагатися сформувати компроміс між політично найактивнішою частиною суспільства й бізнесом. Вони мають розробити спільне бачення розвитку країни і правила її функціонування. На основі цього компромісу виник би суспільний договір.
Як це може змінити країну?
– Порушення закону не знаходитимуть підтримки в суспільстві. Не буде практики, що один закон виконую, а другий – ні. Всі платитимуть податки й переходитимуть вулицю на зелене світло. Суспільство почне масово ототожнювати себе з державою. Закони не змінюватимуть для чиєїсь вигоди.
Досвід яких країн можемо використати?
– Аналогій немає. Україна ХХІ століття не є Францією ХVІІІ, коли почалася Велика буржуазна революція і формування тамтешньої демократії.
Американським колоністам заборонили представництво у британському парламенті – й вони відмовилися сплачувати податки. З цього почалася боротьба за незалежність Америки. Їхній суспільний договір створював механізм, коли всі законодавчі рішення мають бути волею більшості, а не окремих груп.
Але копіювати чужі правила на нашу реальність не варто. Ідеї та принципи демократичного суспільного договору мають проникнути в українське життя. Діяльність держави повинна відповідати інтересам більшості громадян.
2 
35413
Коментарі