Знайомий німецький журналіст і його дружина-полька, за фахом історик, приїхали до нашого міста. Я радо погодився супроводити їх. Вони передусім цікавилися українською історією минулого століття, її трагедіями та драмами. Визвольна боротьба, Голокост, конфлікти з поляками, більшовики, німці, знову більшовики. Ґергард, виявляється, уже дещо знав про Дем'янів Лаз і дуже хотів його відвідати. Завдяки йому я зненацька усвідомив, що ніколи там не бував. Для мене це було чимось на зразок давно перегорнутої сторінки, до якої навряд чи є сенс повертатися. Правду розкрито, меморіал створено, жертви вшановані. Життя триває.
Усе почалося десь на зламі 1960-1970-х років. У випуску радіо \"Свобода\" прозвучала розповідь про те, що в околицях сучасного міста Івано-Франківська, в урочищі Дем'янів Лаз, чекісти упродовж 1939-1941-го розстріляли декілька сотень політичних в'язнів, у тому числі жінок і дітей. Їхні останки мали б лежати десь у тій землі. На цю інформацію блискавично й досить панічно відреагували тодішні партійні й \"компетентні\" органи. Було терміново скликане спеціальне таємне засідання, на якому дійшли рішення: до невпізнанності змінити ландшафт Дем'янового Лазу, тобто максимально \"загримувати\" місце злочинів під якесь інше. Із цією метою вирубали кілька гектарів лісу, на підступах до нього завалили сміттям джерело й таким чином знищили струмок, який там протікав. На довершення насипали штучні узвишшя - поверхня землі з майже рівної перетворилася на горбисту.
Але 1989 року активісти \"Меморіалу\" за підтримки місцевих мешканців таки докопалися до кісток і черепів із характерними кульовими пробоїнами в потилицях. \"Ваша взяла\", - сказав присутній при перших розкопках офіцер кагебе. До кінця дня залишалося зовсім мало часу. Якби в ту мить нічого знайти так і не вдалося, дозвіл на розкопки було б анульовано, а ініціаторів притягнуто до суду за наклеп на радянську владу.
Із того моменту почалася кількатижнева скрупульозна праця над видобуванням останків, напівзгнилого одягу. І відтак - судово-медична експертиза. Загальна кількість замордованих - 523 особи. Повторюю: значну частину їх становили жінки та діти. Метод розправи інакше, як звірячим, не назвеш. Хоч яка з розправ буває не звірячою? Комуністи відразу ж заявили, що їхні попередники тут ні при чому. Це, мовляв, німці розстрілювали місцеве населення в часи окупації. Але ця \"відмаза\" проіснувала вкрай недовго. Комуністам вказали на ромбовидні дірки в грудній клітці кожної жертви. Щоб жодна з них випадково не вижила, чекісти після розстрілу протикали груди штиком. Ромбовидні наконечники штиків були виключно в Червоної армії. В усіх інших арміях, включаючи німецьку, штики були пласкими. Власне кажучи, не штики, а багнети.
У передостанній день жовтня 1989 року в Дем'яновому Лазі відбулось урочисте перепоховання розстріляних і засновано меморіал. Кількість присутніх при цьому маніфестантів оцінювали в півмільйона.
Я не писав би про все це тут і тепер, якби раптово по собі не відчув: це вимагає нагадування. Наша нинішня влада робить усе, щоб ми про це забули. Із найвищих державних трибун вони сиплять пафосно змайстрованими філіпіками про \"фашистських прихвоснів, що стріляли в спини наших батьків\".
І ані слова про те, як ті самі \"їхні батьки\" стріляли в потилиці жінкам і дітям, а потім для певності пробивали штиками їхні груди.
3 
35413
Коментарі