Середа, 31 жовтня 2012 19:12

"На все є відповідь, головне – правильно запитати", - Владислава ОСЬМАК, екскурсовод

  Владислава ОСЬМАК. Народилася 24 грудня 1968 року в німецькому містечку Ґрімма під Лейпцигом у сім’ї військового лікаря. До 13 років була впевнена, що стане лікарем. Потім захотіла бути вчителькою російської літератури.
1991-го закінчила філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Жодного дня не працювала за спеціальністю. Зі студентських років водила екскурсії Андріївським узвозом.
На початку 1990-х – співробітник Музею Булгакова.
У складі творчого об’єднання ”Майстер” брала участь у створенні Музею однієї вулиці на столичному Андріївському узвозі.
1992-го зіграла першу дружину Михайла Булгакова в документально-ігровому фільмі ”Перший роман Михайла Булгакова”.
Того ж року виїхала на заробітки до США. За рік повернулася.
Викладач кафедри культурології Києво-Могилянської академії.
Активістка руху за збереження автентичної забудови Андріївського узвозу. Безкоштовно читає лекції про Київ захисникам Гостинного двору – будівлі на столичному Подолі, замість якої планують звести торговельний центр.
Римо-католичка.
Незаміжня
Владислава ОСЬМАК. Народилася 24 грудня 1968 року в німецькому містечку Ґрімма під Лейпцигом у сім’ї військового лікаря. До 13 років була впевнена, що стане лікарем. Потім захотіла бути вчителькою російської літератури. 1991-го закінчила філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Жодного дня не працювала за спеціальністю. Зі студентських років водила екскурсії Андріївським узвозом. На початку 1990-х – співробітник Музею Булгакова. У складі творчого об’єднання ”Майстер” брала участь у створенні Музею однієї вулиці на столичному Андріївському узвозі. 1992-го зіграла першу дружину Михайла Булгакова в документально-ігровому фільмі ”Перший роман Михайла Булгакова”. Того ж року виїхала на заробітки до США. За рік повернулася. Викладач кафедри культурології Києво-Могилянської академії. Активістка руху за збереження автентичної забудови Андріївського узвозу. Безкоштовно читає лекції про Київ захисникам Гостинного двору – будівлі на столичному Подолі, замість якої планують звести торговельний центр. Римо-католичка. Незаміжня

"Я – вулична жінка. 25 років у цій професії". Так жартома відповідаю на запитання: ким працюєте?

У старе місто приходять не тому, що воно старе, а тому, що не велетенське. Таку ширину вулиць і висоту фасадів емоційно люди засвоюють позитивно. Новий – високий і широкий – Київ ніби загрожує. Виходиш на площу і зразу спадає на думку: "Переведи мене через майдан", бо сама не перейду. А старе місто розраховане на пішу ходу, на споглядання, воно максимально дружнє і гармонійне. У будь-якій старій частині будь-якого міста людина почуватиметься добре, тому що воно з нею пропорційне.

Перфекціонізм – не найкраща риса. Борюся з нею в собі постійно. Вона перешкоджає руху вперед. Бо коли ти прагнеш найкращого результату, а не просто результату – то ти його все одно не досягнеш.

Останні два з половиною роки почуваюся хронічно зґвалтованою. Терпець увірвався, коли почали руйнувати Поділ. Він – стрижень мого життя. Моя професія – це Київ, мої друзі – це Київ. Я з ним розмовляю. Один із колег по руху на захист Гостинного двору сказав: "Доки вбивали мене – я терпів. Але коли почали вбивати моє місто – терпець увірвався. Треба діяти".

Снилося, що Янукович помер. Було це на початку його президентства. Я подумки перехрестилася – скінчилися наші проб­леми. Дай йому Боже здоров'я, але десь в іншому місці й не на такій посаді.

Найбільше щастя може бути й величезним гріхом. З одного боку "мінус", а з другого – "плюс". Отак весь час на терезах і ­коливаєшся.

Кількість любові на Землі має залишатися стабільною, інакше – ­кінець. Це закон, на якому тримається Всесвіт.

Самотність – дуже корисний стан. Ніколи не почуваюся критично самотньою. Але це почуття може бути руйнівним. Щоб пережити його на користь самому собі, треба не боятися.

Я – щаслива людина. Буває, сама собі заздрю. Мені дано відчуття життя в кожному моменті. Ось листочок з'явився жовтенький – усе, просто пре! Дощ пройшов – блін, яка класна калюжа! А вчора її не було, і завтра не буде. Дурнуваті речі, але вони наповнюють моє життя так, що переживати моменти тяжкі стає набагато легше.

Ми – країна людей, навчених страждати. Я шкірою відчуваю: якщо зараз почнеться кровопролиття – ми опинимося навіть не в ХХ, а в ХVII столітті. Бо не пережили той необхідний для політичної, а не етнічної нації період, коли формується громадянське суспільство, коли з'являється необхідна кількість людей, здатних на особисту відповідальність за життя – своє й країни. Доки кількість таких людей не стане достатньою, щоби втримати країну на плаву, – нічого не буде.

Моя дитинка – Музей однієї вулиці. Була однією з тих, хто його створював, працювала там екскурсоводом, науковим співробітником. Мене "пішли звідти". Я ніби померла в той момент. Музей – то була рівно половина мого життя. Та якщо Господь зачиняє двері, він ніколи не забуває відчинити для тебе вікно. Друзі змусили вступати в аспірантуру в "Могилянку". Я піддалася. З цього почалося нове життя.

Незаміжня, бо дурна була молодою і надто вимогливою. 20 років знадобилося, щоб це зрозуміти.

5,5 години – моя найтриваліша екскурсія Андріївським узвозом. А ця вулиця завдовжки – 750 метрів. І я була щаслива, що знайшлися люди, яким у листопаді під снігом із дощем хотілося стільки часу слухати її історію.

Їздила в паломництво до Люрда (містечко на півдні Франції, де являлася Богородиця. – "Країна"). Мала величезний синець через травму ока. Там є джерело зі святою водою. ­Хлюпнула нею на обличчя – наступного ранку синця не було. Ні запалення, ні болю. Око загоїлося. Чудо.

На все є відповідь, головне – правильно запитати.

Охрестилася в 23 роки. До мене дуже поволі приходила віра в Бога. ­Багато часу забрало внутрішнє вживання в християнство, вміння поговорити з Тим, Хто Нагорі. Я молюся. Інколи через силу.

Ангела-хранителя в себе за спиною відчула, коли мало не потрапила під колеса автівки. Переходила вулицю на зелене ­світло, по "зебрі" – і фізично відчула, як мене хтось притримав за плече. І в цю чверть секунди, що я зупинилася, на відстані 10 сантиметрів від мого носа на шаленій швидкості промчала машина. Я остовпіла, дрижаки по шкірі пішли.

Щастям ми називаємо ту мить, коли усвідомлюємо своє щастя. Воно може тривати безкінечно. Тільки ми його не осмислюємо. А от раптом настає оцей момент – "Ой, так це ж воно!" І видається, що щастя коротеньке.

Щастя – це коли тобі все прощено.

Людей не аналізую. Я їх люблю.

Наша кішка Соня завжди усміхається. Вгодована, залюблена, відполірована гладінням. Має фантастичне почуття ­гумору. ­Терористка. Будить о четвертій ранку, щоб почухали їй животик. Лягає на підлогу на такій відстані, що рукою не дотягнешся – сповзаєш, ідеш чухати, а потім повзеш знову до ліжка. Кинути в Соню капцем або шкарпеткою не піднімається рука. І вона це розуміє.

Справжній чоловік – розумний і чистий. Такі ще є. Можу показати місця, де вони водяться.

Більшість людей – терпимі й терплячі.

Старіння – це досвід душевний, досвід примирення, ­досвід уміння прощати. Настає гармонія серця. Її тільки з віком ­можна набути. Тільки. Через перемелювання самого себе в життєвих ­обставинах.

Боюся немічності. Страшуся, що не зможу сама пересуватися.

Найстрашніша смерть – насильницька, пов'язана з приниженням. Тортури, знущання, примусовий голод. Раптова смерть – ідеально. Але в тривалості відходу теж є щось. Це час підготуватися. Швидкої смерті – не хотіла б.

Якщо доведеться емігрувати, то не з України, а з Києва. Коли буде несила – поїду до Бердянська. Там бачила написаний від руки плакат "А ты донес свой мусор до урны?" на даху одного з будинків. Там о третій ночі двірники не лінуються прибирати, щоб на ранок місто було чисте.

Грошей треба стільки, щоб мати невеликий, але комфортний дах над головою і можливість мандрувати.

Перемога – відчуття внутрішньої сатисфакції.

Шкодую про те, чого ніколи не буде – діти.

Зараз ви читаєте новину «"На все є відповідь, головне – правильно запитати", - Владислава ОСЬМАК, екскурсовод». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 829
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути