Всесвітня епідемія може змінити спортивні змагання назавжди
Київський центральний стадіон – нинішній "Олімпійський" – мав відкритися в неділю 22 червня 1941 року матчем чемпіонату СРСР між київським "Динамо" та московським клубом ЦБЧА – Центральний Будинок Червоної Армії. Це відомо всім, хто цікавиться історією футболу. Як і те, що той матч не відбувся. І все. Радянські історіографи не надавали подробиць – які подробиці, коли 22 червня "Киев бомбили – нам объявили, что началась война".
Насправді 22 червня 1941‑го німецькі літаки скинули лише кілька бомб неподалік Київського залізничного вокзалу, який тоді був практично за містом. Що це було – ніхто не знав, тому кияни спокійно відпочивали. Того погожого дня трибуни новенького стадіону були переповнені – на футбол прийшли 50 тисяч людей. Футболісти в роздягальнях уже вбралися в ігрову форму. Але матч не розпочався.
Стадіоном оголосили, що гру переносять на кілька днів, про дату повідомлять додатково і можна буде прийти за тими ж квитками. Футболістам сказали те саме й просто в роздягальні виплатили премію за перемогу, розділивши її на дві команди. Назавтра гравці мали бути на тренуванні, а глядачі – на роботі. Залишаючи стадіон, ніхто не міг уявити, що чекає на них найближчими роками. Всі говорили про турнірну таблицю та сперечалися, котрій із команд вигідніше перенесення матчу.
Це тепер ми знаємо, що далі були чотири роки кривавої війни, німецька окупація та мільйони загиблих. А 22 червня 1941-го здавалося, що все минеться, що "провокації на радянсько-німецькому кордоні", а саме так називала радянська пропаганда напад Німеччини, припиняться – й усе буде, як і раніше.
Сьогодні ми теж думаємо, як завершити поточні спортивні змагання і на який термін перенести найближчі старти. Я це пишу 13 березня. За вікном ходять люди, їздить транспорт, працюють магазини. Нелегко повірити, що над усім цим нависла смертельна загроза. Та, як свідчить історія, всі біди й катастрофи приходять несподівано й застають зненацька. Хочеться помилитися, повірити, що за кілька тижнів усе минеться і стане знову, як було. Але дії керівників світового спорту не налаштовують на оптимізм.
У цивілізованому світі великий спорт є потужним багатомільярдним бізнесом, що дає роботу десяткам, коли не сотням мільйонів людей. Від самих спортсменів до тих, хто організовує змагання, обслуговує глядачів і показує це всьому світу. Таку махину непросто зупинити, це обіцяє шалені збитки, але так відбувається. Через дрібниці не зупиняли б найдорожчого спортивного турніру планети – чемпіонату Національної баскетбольної асоціації (НБА).
Гадаю, тепер слід думати не про те, як найшвидше поновити функціонування глобального спортивного механізму, і не про те, як і коли провести чергові Олімпійські ігри чи футбольний чемпіонат Євро-2020. А спробувати це все максимально зберегти в умовах всесвітнього карантину. Шукати способи функціонування грандіозних спортивних структур – за відсутності змагань, які невідомо коли поновлять.
Кожна криза, кожна біда, хоч якою трагічною була б, є й нагодою для позитивних змін. Коли говорити про спорт, то ймовірний тривалий карантин змусить переглянути всю структуру підготовки спортсменів. Можливо, вона переорієнтується на певний час зі створення прибуткових спортивних видовищ на спортивні послуги громадянам за місцем їхнього проживання. Щоб люди, замість того аби йти на арени й жерти там гамбургери, йшли на спортивні майданчики, до залів, басейнів, ковзанок. І там витрачали гроші, не даючи зупинитися спортивній індустрії.
Точно можна сказати, що так, як було, вже не буде. Зруйноване стихією чи війною жодного разу не відновлювали в первісному вигляді. Завжди будували нове. Не виключено, що після подолання всесвітньої епідемії спортивні змагання проводитимуть за іншими правилами, які забезпечать захист від повторення епідемії. Може дійти до того, що великий спорт перетвориться з видовища із масовим скупченням глядачів на аренах у домашню розвагу. Чому ні? Ми ж бачимо, як пішли в минуле грандіозні кінозали на тисячі глядачів. Замість стадіонів можуть з'явитися спеціальні приміщення для спільного перегляду спортивних змагань, де неможливо буде підхопити якусь заразу. І за кілька десятків років діти не віритимуть дідусям, які розповідатимуть байки, що колись на футбольні матчі ходили по сто тисяч глядачів.
Власне, українські діти вже й тепер у це не вірять. Керівники українського спорту взагалі, й футболу зокрема, ще до вірусу зробили все можливе й неможливе, аби народ не ходив на стадіони. Хто міг подумати, що винесене Українською футбольною асоціацією в лютому суворе покарання клубу "Динамо" у вигляді матчу без глядачів за кілька тижнів здаватиметься анекдотичним.
Не хочеться в це вірити, але кілька тисяч людей, що прийшли минулої середи на "Олімпійський" подивитися матч Кубка України, були, можливо, останніми футбольними вболівальниками на цій арені на наступні роки. І квиток на матч "Динамо" – "Олександрія" 11 березня 2020-го стане згодом таким же музейним експонатом, як перепустка на поєдинок "Динамо" – ЦБЧА 22 червня 1941-го
4 
35413
Коментарі