"Хочу дати дiтям свободу i вмiння бути щасливими. Решта – несуттєво"

Не пам'ятаю, скільки мені років. Моя оперативна пам'ять завантажена іншим. Не зважаю на вік людей, які поряд, яких беру на роботу.

Дослідив свій рід до четвертого покоління. Не було там ні принцес, ні панів. Прості українці, які жили на своїй землі.

"Стану успішним, багатим, тоді на старість переїду в село й почну кайфувати". Нащо чекати старості?

Батько переїхав із села в місто. Пишався, що в моєму свідо­цтві місцем народження вказано Львів. Коли дізнався, що я перебираюся в село, здивувався.

Перестав розділяти хобі й роботу. Живу, як подобається.

Музика не може бути тлом. Це як читати книжку чи дивитися фільм. Важливе звучання.

 

Перший мільйон заробив у школі. В магазині "Природа" купив крапчастого сомика. Розмножив його й попродавав – вийшло 1 мільйон 200 купонів.

Син Святко йшов на уродини до однокласника. Хотів подарувати красивий камінь, який знайшов на вулиці. Це був предмет, у який він вклав певну цінність. Дружина відвезла його на святкування, а для підстраховки поїхала за "нормальним" подарунком. Доки повернулася, мати того хлопця прогнала Святка. Мовляв, він неадекватний. Звісно, ми мали довгу дискусію з батьками. Зараз камінь висить у нас вдома у великій рамі – як нагадування, що важлива емоційна енергетика подарунка, а не його вартість.

Осла Орка мені теж подарували, на весілля. Це точно не була необхідність. Та він – певна емоція, виклик, новий досвід і відповідальність.

На виправдання поразок часто кажуть: "Так Бог дав". Бог дав людям насправді багато. А головне – зробив нас вільними з можливістю вибирати. Доля залежить від багатьох чинників. Та найбільше – від нас.

Covid-19 – це пауза. Наче хтось пригальмував планету, щоб усі замислилися, хто вони такі.

Є один день у році, коли українці мислять критично, – 1 квітня. День дурнів. Бо обдурити можуть усі. Але критично оцінювати процеси треба завжди.

Більшість освітян навчають дітей того, що бачать за вік­ном. Але ж їхні учні закінчать школу через 12 років. Потрібно пояснювати те, що буде актуальне в майбутньому.

Я живу рельєфом. Мій простір – річка Дністер, гори Карпати, Розточчя (заповідник на Яворівщині з реліктовими лісами. – Країна). Мені тут добре.

Не треба міняти всю країну. Почати з вулиці, кварталу. Так вийдемо на інший рівень. Але важливо, щоби за це взялись усі.

Світ об'єднують поганенька англійська й бажання спілкуватися.

Донбас – це територія невігластва. Люди, які не знають і не розуміють своєї історії, сприймають її в штики. Якісна освіта – єдиний шлях до закінчення війни.

Росія – країна-гопник. А гопники – сцикуни. Вони створюють кіпіш, щоб привернути увагу й насаджувати свій спосіб життя. Вдариш їх по руках – сидять і не рипаються.

Наша країна – нездорова. Треба здати аналізи, поставити діагноз і почати лікуватися. Слідувати найновішим медичним протоколам. А для цього потрібно володіти силою волі, любити цю країну, жити українською мрією і мати яйця.

Від збройних конфліктів гине все менше людей. Війна не є глобальною загрозою для людства. Швидше ми зникнемо від кока-коли.

Росіянину треба поставити запитання: а що Бандера забрав чужого? Петербург чи Владивосток? Влаштовував хрестові походи на Нижній Тагіл? Когось у полон взяв? Ні. А де він був? В Україні. За що воював? За Україну. А вам тоді що до того?

Купа людей стверджують, що вони придумали "Криївку", а ми вкрали. Але в бізнесі головне не ідея, а її реалізація. "Криївка" – це елементарна річ. Але втілити її було надскладно.

Коли тільки відкрили "Криївку", проти виступали ветерани УПА. Їм здавалося, ніби ми спекулюватимемо на темі повстанської боротьби. Доводив, що наш проєкт буде значно ефективніший, ніж їхні походи з прапорами. Це ж не просто ресторан – це простір, в якому можна зрозуміти українську історію. Щороку через "Криївку" проходить пів мільйона відвідувачів. Усі вітаються "Слава Україні!", і роблять це добровільно. Виведення цього гасла на державний рівень – частково й наша заслуга.

Коли кажуть, що бізнесмени беруться за справу, щоб змінювати світ, – це х**ня. Спочатку треба продумати, як не попасти на гроші й решту життя не роздавати боргів. Як це пройдеш, можна замислитися про інше. І про зміну світу також.

Люди живуть майбутнім, яке може не відбутися, або важким минулим, в якому вбивали, гинули, страждали. Зупинися, ви­йди на балкон. Сніжить. Правда ж, гарно?

Доки тебе цікавить мистецтво, яким захоплюється молоде покоління, ти живий. Інакше – нікому не потрібний старпер. Важливо бути актуальним.

У подорожах не відвідую відомих та розкручених закладів. Ходжу туди, де збирається молодь. Там б'ється пульс міста.

Не переймаюся, що буде зі мною після смерті. Єдине, чого не хотів би, – завдати комусь тим клопотів.

Відчув присутність Бога, коли брав шлюб. Якщо серце й душа відкриті, ти даєш можливість вищій силі бути у твоєму житті.

Ми з Христею живемо разом – їздимо на край світу, ходимо по найнебезпечніших дорогах, на джазові концерти. Почуваємося однаково драйвово. Нормальних у нашій хаті нема, і це добре.

Батьківство – єдине чудо у світі, яке ми здатні побачити та засвідчити. Тому двічі був на пологах дружини.

Хочу дати дітям свободу і вміння бути щасливими. Решта – несуттєво.

Подорожувати можна й навколо рідного села. Важливі процес і люди, які поруч.

Випадковості – це кльово продумана історія. Дотеп того, хто зверху. Хотів би мати таке ж почуття гумору, як у Бога.

Розумію, чому люди почали вчитися літати.

Фраза "так, як у людей" бісить мене. Намагаюся робити все навпаки.

×