Малим мусив битися за право бути таким, який є. І раптом боротьба припинилася. Я просто став собою.
Якщо дозволиш усім учити себе, що і як робити, то рано чи пізно почуватимешся шматком м'яса.
Ніколи не мав особистого менеджера. Сам одягаюся, сам говорю за себе і тому залишаюся собою. Я цілком готовий і облажатися сам. Не можу довірити комусь таку важливу річ.
У мене не було щасливого дитинства. Ненавидів бути вдома. Коли знав, що обід треба ще чекати три хвилини, виходив надвір і повертався за три хвилини.
Я – суміш блазня і хворого, що втік із психлікарні. Іноді описую себе як передпокій у будинку: ви думаєте, що всередині, але є інші двері до реального мене. Я чекатиму, як хижак, але одного разу нападу на вас і зрівняю з землею.
Я – перфекціоніст. Усе має бути зроблено або абсолютно правильно, або ніяк.
Не читаю рецензій. Це лише чиясь думка. Мені достатньо побачити щасливі обличчя глядачів. Фізичний зворотний зв'язок – єдиний, чому довіряю.
Якось подумав: може, дитинство було поганим через мій характер. Вирішив ще раз поспілкуватися з батьком. Але щойно відчинив двері, як він мене принизив. Після цього зателефонував йому: "Ти більше ніколи мене не побачиш. Ніколи не будеш зі мною говорити. Якщо зустрінемося, я поб'ю тебе". З того моменту відчув себе вільним.
Коли входжу в раж, щось усередині ламається. Хочеться пробити головою стіну. Якби міг розкрити собі грудну клітку на сцені – зробив би це.
Я зустрічався з трохи зверхньою, але класною дівчиною. Якось її мати відкрила The Guardian – а там я з зеленим волоссям і заголовок: "Що ви скажете, якщо ваша дочка приведе цю істоту додому?" Знали б ви, як мене зненавиділи її батьки.
Мій батько був жорстоким гівнюком. Малим я носив ірокез. Він потягнув мене до перукаря. Треба було зістригти коротку смужку волосся. В результаті я лишився з чубчиком спереду, як Тінтін (головний герой серії коміксів. – Країна). Повертатися з таким у школу було страшенним приниженням.
Зустрів дружину під час гастролей у Токіо. Вона ввійшла в кімнату – і я онімів.
Початок двохтисячних був темним. Я весь час пив і сидів на наркотиках. Коли у вас тонни готівки і купа вільного часу, усе, чим ви займаєтеся, – ганяєтеся за кайфом. Дійшов до точки, на якій потрібно було зупинитися. Не хотів перетворюватися на Джека-різника.
Я тут не для того, аби змінити світ. Але поки ви тут, то мусите мати хоч трохи пристрасті до життя.
Мотоцикли – це мрія кожного малюка. Люблю рух. У мене є багато енергії, і вона працює проти мене, якщо не спрямована у щось агресивне й захопливе.
Пощастило, що я не один із цих людей, які в 30 років думають: "Чому я тут? Чому я одружений? Чому продаю чортові комп'ютери?" Я знаю, чому я тут. Я знаю, що роблю. Я задоволений своїм життям. Це – моя терапія.
Я дуже щедрий із людьми, яких люблю. Але так само можу бути дуже егоїстичним. Я виріс, знаючи, що ніхто не піклуватиметься про мене.
Що раніше зрозумієш, що смертний, то швидше почнеш жити.
За матеріалами інтерв'ю Кіта Флінта для видань BBC, The Times, NME, The Fader, Matt Blake
2 
35413
Коментарі