Вдома є телевізор. Але в ролі табуретки. Я обрубала цей розсадник отупіння і негативу.
У дитинстві часто потрапляла у відділок міліції, бо билася з хлопцями. Знала там кожен закуток.
Сіно в копиці, молоко в дійниці, тріск дров у грубці, свіжий хліб із печі – це запахи мого дитинства.
Дуже не хотілося йти на святкування 8 березня, але піти мусила. За цих 2 години не стало бабці. Не встигла з нею попрощатися.
З дитинства можу не сказати правду, але й не збрешу.
1990-ті запам'ятались великими проблемами, малими дітьми, вічним пошуком роботи і приробітку й частими переїздами.
З мамою і бабусею жили просто. Книжок удома майже не було – Біблія, Псалтир і перекидний календар на стіні. Зараз у домашній бібліотеці маю близько двох тисяч книжок.
Псевдонім мені придумав учитель української мови і літератури в школі. Була балакуча, круть-верть. Казав: "Не торохти".
Постійно набиваю собі ґулі, бо довіряю людям. Ще не навчилася думати про когось погано до ближчого знайомства.
Пробачити можна все, що не є відвертою брехнею, зрадою, приниженням.
Бездарі повинні писати. Як розпізнаємо генія, якщо не будемо бачити плоди праці бездарів?
Якби зустріла Бога, то запитала б, чи ходить він до церкви.
Краще зробити щось добре для когось, аніж бити поклони і благати Бога молитвами про допомогу.
Тварини здатні на більше, ніж ми думаємо. Син падав із тераси, я не встигала його піймати. Собака Герда підбігла за півсекунди і малий впав на неї. Зламав хребта Герді, але вижив.
Намагаюся не заздрити, але інколи находить. Дивлюся на безтурботних жінок на лавках. Вони виховали дітей-дебілів, які пиячать, розважаються, ніколи не підуть на фронт і не задумаються про сенс життя. Це заради їхнього святого спокою мої діти на передовій.
Деколи почуваюся винною перед синами, бо виховала їх патріотами.
Боюсь усього, що неможливо виправити і змінити. Боюсь покійників і замаскованого зла.
Відчуття повноти світу і життя може давати лише природа. Для мене це – ліс і гори.
Щоб змінити якість життя й по-новому глянути на прості речі, треба відключити телевізор і перестати думати його штампами.
Не люблю їздити в громадському транспорті. З іншого боку, знаходжу там героїв для своїх книжок.
Творчість – це завжди праця.
Випадковостей не буває.
Днями помер мій дядько Іван. Мабуть, довго пожити, зі всіма попрощатись і заснути – це добра смерть. Але я боюсь усякої.
4 
35413
Коментарі