— Після університету пішла працювати в банк у Донецьку. Вісім років займалася кредитами для бізнесу, — розповідає 35-річна Анна Бондаренко з Харцизька Донецької області. Зараз із чоловіком і двома синами живе у Маріуполі.
— 2014 року, коли в Донецьку стало небезпечно, на роботі запропонували перевестися в інше місто. Багато колег поїхали до Маріуполя. Ми з чоловіком теж перебралися туди. Думали, що це ненадовго. Взяли з собою тільки літні речі. Добре, що не встигли купити в Донецьку квартиру. Уже придивлялися варіанти. У Маріуполі пожили місяць. Потім вирішили, що хочемо переїхати до Кривого Рогу Дніпропетровської області. Не знаю чому, жодного разу там не були. Мене офіційно перевели працювати туди. Але місто не сподобалося. Просто не наше. Тоді вже була вагітна, повернулися до Маріуполя. Я досі в декреті, вже з другою дитиною. Старшому сину 3,5 роки, а молодшому — майже 2. На роботу в банк повертатися не хотіла.
Торік у соціальній мережі натрапила на оголошення про набір на безкоштовні курси веб-розробки. Ні з ким не радилася, одразу заповнила анкету. Думала, що мене не візьмуть. Хоча там не було особливих вимог. Вони розраховані для жінок у декретній відпустці. Навіть просили надати свідоцтво про народження дітей. Ще одна вимога — знання англійської мови.
Курси тривали з березня по червень. Займалися раз на тиждень по 1,5 години ввечері. Треба було потурбуватися, з ким залишити дитину на цей час. Гадаю, організатори курсів не ставили за мету зробити з нас готових спеціалістів. Просто хотіли розповісти про професію. На інших курсах, куди я пізніше ходила, було активне навчання, складні задачі. А тут ми починали з простих речей. Багато інформації доводилося дізнаватися самостійно. Після перших занять хотіла кинути навчання. Усе незрозуміло, я не вірила у свої сили. На початку нас було в групі до 20 осіб. До фінішу дійшли восьмеро. З деякими мамами досі спілкуємося.
До курсів я взагалі не цікавилася розробкою сайтів. Почала читати багато статей, історій жінок, які пішли в сферу IT. З роботою допомогла викладачка з курсів. Порекомендувала мене на стажування у своїй компанії. Я була готова безкоштовно працювати, щоб отримати досвід. Але мені сказали, що оплачуватимуть роботу. Треба було виконати два тестові завдання. Потім мені довірили проект.
Коли працювала в банківській сфері, доводилося вічно гнатися за показниками. Робота вичавлювала всі соки.
В ІТ-сфері керівництво прогресивніше, вміє надихати. Мені ставлять задачу. Я сама кажу, скільки знадобиться часу для її виконання. Але за будь-яких обставин маю встигнути. Працюю з дому. Переважно, поки діти в садку, та вночі, коли сплять.
Півроку створюю сайти на одну сторінку. Найпростіший роблю за п'ять днів. Клієнти кажуть, як саме має виглядати сторінка на комп'ютері, планшеті чи телефоні. І я маю так зробити. За одне замовлення отримую 100–150 доларів — 2,5-3,75 тис. грн. Поки що не створюю сайтів, де використовують бази даних. Наприклад, якщо можна подивитися відгуки чи переглянути подібні товари. Для цього треба пройти додаткові курси. Насправді не потрібно мати математичної освіти чи філософських знань для того, щоб освоїти цю сферу. Головне —не кинути справу і щоб поруч були люди, які підтримуватимуть. У мене — це чоловік і мама. Вони можуть із дітьми посидіти, доки працюю.
80 відсотків українців, які змінили роботу, не шкодують про це. Низька зарплата — одна з найпоширеніших причин звільнення. Кожен шостий працівник готовий піти, якщо в іншій компанії запропонують зарплату хоча б на 30% більше, йдеться в дослідженні "Работа.юа". Також часто звільняються, коли немає кар'єрного зростання, погані стосунки в колективі, з керівництвом, велике навантаження, незручний графік, робота не приносить задоволення.
8 
35413
Коментарі