Параска Долішняк, 40 років, з Івано-Франківщини торгує біля столичного метро Політехнічний інститут. Щоранку виставляє на тротуарі намет і розвішує вишивання: сорочки й рушники. Тут же вишиває нові.
— На простий рушник мені треба тиждень, а якщо візерунки складні — навіть два місяці, — розказує жінка, тримаючи п"яльця з новою роботою. — Удома виходить швидше, бо не відволікають.
На Прикарпатті вишивають усі. Тому вдома багато заробити не виходить. Параска почала возити вишиванки до столиці. Приїздить раз на півтора-два місяці й залишається торгувати кілька тижнів. У Києві живе в сестри. Та стоїть із вишиванками в підземному переході. За день продає 2–3 сорочки, хоча іноді не беруть нічого. Найчастіше купує молодь.
— Якось підійшла дівчина в подертих джинсах, — каже Долішняк. — Купила в мене лляну сорочку, одягла й пішла боса.
Рушники жінка вишиває червоними й чорними нитками. У сорочки додає зеленого й рожевого. Півтораметровий вузький рушник продає за 30 грн, широкий — від 60 грн. Полотно завдовжки 2 м — за 200 грн. Сорочки коштують від 250 грн. Шиє їх із льону, шифону і попліну.
8 
35413
Коментарі