Жителька Черкас Марія Кошіль, 45 років, торгує пресою. Щодня розкладає свій товар на розі вулиць Гоголя і Смілянської, при вході на Центральний міський ринок. На прилавку у неї шістдесят газет і сімдесят журналів.
— Першими продавати газети почали мої хлопці, — розповідає підприємниця. — Антону тоді було дев"ять років, а Жені — сім. Наша знайома, яка тримала "точку" з пресою, якось запропонувала їм заробити на морозиво. Навіть грошей позичила. Антон і Женя взяли по десятку "молодіжки" (обласна газета "Молодь Черкащини" — "ГПУ") й "Ділової Черкащини". І пішли вулицями, змагаючись між собою, хто більше продасть. Увечері приносять перший заробіток: "Дивись, мамо, скільки грошей". Показує мені пригорщу купюр і копійок. Та як вирахували, що після повернення позички залишиться заробітку менше 3 гривень, похнюпився: "У-у-у, мало...".
У середині 90-х Марія разом із чоловіком Олегом, 48 років, стали безробітними.
— Десь улаштуватися було неможливо. Отого і пішов разом із синами торгувати газетами, — приєднується до розмови Олег. — Стали на базарі — й за десять хвилин усю пачку спродали. Наші хлопці з такою упоралися б хіба що за три дні, якби продавали перехожим десь інде. Отоді ми й збагнули, що на газетах можна заробляти.
Спершу торгував Олег. Щодня брав оптом по кілька десятків найпопулярніших обласних газет.
Розкладав їх на картатій сумці перед входом на базар. Згодом Кошілі купили намет за 200 грн. Газети тепер розкладають на фанерному щиті, який виставляють на картонних коробках з-під бананів. У них складають свій товар на ніч. Спочатку Марія соромилася ставати за прилавок.
Преса приносить 700 гривень на місяць, інший товар — до 200 гривень
— Було, піднесу газети Олегу та й тікаю швиденько, — розповідає Марія. — Тепер призвичаїлася: заняття не гірше за інші.
Редакції обласних видань Кошілям, як постійним клієнтам, дають газети в борг. Їх привозять редакційні кур"єри. Непродані вчорашні примірники обмінюють на свіжі. За іншу пресу доводиться платити одразу. Назад її не приймають. Тому Марія веде поденний облік проданого. Газет і журналів закуповують стільки, щоб усе продати. Кошілі першими з лоточників почали торгувати столичною пресою.
— Я їздив рейсовим автобусом до Києва, рано-вранці брав газети оптом на Шулявці, — каже Олег. — Наприклад, газету "Факти", на той час дуже ходову, давали по 15 копійок. На дев"яту-десяту ранку я привозив її в Черкаси. Продавав по 25 копійок.
У податковій Кошілі оформили патент — дозвіл на підприємницьку діяльність. Щомісяця віддають 100 грн податку. Стільки ж — за місце та ринковий збір. 50 грн платять за охорону намету з товаром уночі.
— Фіксований патент дозволяє торгувати також листівками, — розповідає Марія. — Беремо і туалетний папір, календарі, пластикові пакети.
Тепер у наметі стоїть лише Марія. Її чоловік Олег працює водієм маршрутного таксі. Зранку допомагає дружині розкласти товар і йде в рейс. З продажу газет і журналів родина щомісяця має близько 700 грн. Інший товар приносить до 200 грн.
Сини тепер студенти, допомагають лише на канікулах. Євген навчається в ПТУ на зварювальника. Антон — студент Харківського авіаційного інституту. За його навчання родина платить 3 тис. грн на рік.
2 
35413
Коментарі