У старій глиняній хаті посеред історичного села Суботів на Черкащині 38-річна Ольга Гугля годує туристів.
— У Суботові було родове гніздо Богдана Хмельницького, збереглася церква — та, що на п"ятигривневій купюрі, — розказує жінка. — Тепер приїздить багато туристів, а поїсти їм ніде. От ми з чоловіком і зробили світлицю. Куховарити я вмію. Від бабусі знаю багато старовинних рецептів.
Хату Ольга з чоловіком Віктором, 45 років, кілька років тому купили в сусідки за 250 грн. Вона завширшки 7 м і 12 м — завдовжки. Самі живуть через дорогу. У старій мазанці без вікон і дверей спершу тримали курей, телят і кіз. Птиця пролазила крізь дірки в стінах.
— За документами, хату ще в XIX столітті поставили, — веде далі Гугля. — Укрита була шифером. Ми вирішили відновити її "під старовину".
Подружжя поставило нові двері. Вікна засклили, навішали віконниці. Стіни помазали глиною та побілили. Знадвору над вікнами Ольга намалювала мальви. Полагодили піч і грубу, тепер готує там страви. Довкола двору виплели тин із лози. На стовпчиках понавішували глечики й макітри. Доріжку до хати виклали нарізаними з колоди кругляками. У дворі поставили дві альтанки зі столами. Поверх шиферу — очеретяна стріха. Такі самі й на альтанках. Віктор нарізав очерету взимку в заплаві. Із залишків Ольга зробила солом"яного бичка. Поставила його в дворі.
— Працювали два роки. Всю нашу зарплатню витрачали на будматеріали, — згадує Віктор. — Потім скуповували по селах різні старовинні речі до хати. Прялки, гребінки, дерев"яні кадовби та ночви сторговували від 20 до 100 гривень. Усього ж витратили на хату 50 тисяч. Кредитів не брали.
У кімнатах Гуглі поставили довгі столи. Лавки застелили ряднами. На стінах — рушники, вишиті картини й ікони. Мазаний діл застелили рогозою.
Гостям подають лише традиційні українські страви — борщ із пампушками, домашні ковбаси, гречаники, налисники, печеню, картоплю з грибами. Майонезу не використовують, попереджає Ольга. Більшість страв готує в печі. На стіл подає їх у старовинних полумисках.
Дві машини купили на заробітки
— Охочим наливаємо варенухи на 10 травах, меду й сушених грушах, — веде далі господиня. — Наїдки в нас — від 1,5 до 12 гривень. Моя коронна страва — гречані вареники за особливим бабусиним рецептом. Гречане борошно не має клейковини, тому й тісто вимішати непросто. Маю секрет. Готові вареники запікаю в маслі. Подаю з медом і сметаною. Порція коштує 8 гривень. Їх часто замовляють.
Усі закордонні делегації, які приїздять до Чигирина, годують Гуглі. Бувають у них японці, німці й американці, хваляться господарі. Сусіди бачили тут Ніну Матвієнко, родину Зваричів, багатьох відомих політиків. Гостей Ольга зустрічає в народному строї. На голові — очіпок, на шиї — коралі.
— У нас мало не щодня є люди. Тому про делегації та групи туристів повідомляють заздалегідь, — зауважує Гугля.
Черкащанка Людмила Гончар, 49 років, приїхала замовити застілля для працівників своєї фірми.
— Так, наче в минулому опиняєшся, — захоплюється. — Їжа — з печі, як у дитинстві. Моя баба Марія так готувала. Не порівняти з кафешними пересушеними відбивними. Ми тут уже святкували чоловікове 50-річчя.
Гуглі оформилися приватними підприємцями. Щомісяця платять 50 грн податку. Продукти закуповують у Чигирині. Одразу набирають на 1,5–2 тис. грн. Їздять машинами — УАЗом або "Деу Ланосом". Купили їх на заробітки. Городина — з власного городу. По гриби — маслюки, опеньки й білі — ходять у ліс. Ольга й Віктор прокидаються о п"ятій ранку, а лягають за північ. Їм допомагають діти, 12-річна Олеся й Іван, 19 років.
— Буває, втомлююся смертельно, — зізнається господиня. — Бо треба ж і порядок у хаті давати, піч підбілити, рушники попрати. Із весни до осені пораємо городи.
Про прибутки Гуглі говорять неохоче. Кажуть, на життя вистачає, проте іноді й без навару працюють. До них часто просяться друзі та знайомі. Їм роблять знижки.
7 
35413
Коментарі