"У землю слід вкладати великі кошти. Мені не вигідно, бо поле, яке я орендую, будь-коли можуть забрати, — каже 55-річний поляк Юрек Мацкевич. — Купив би кілька десятків гектарів, але земля в Україні не продається".
Юрек Мацкевич орендує 20 га селянських паїв у селі Крупське Миколаївського району Львівської області. Вирощує цибулю, моркву, капусту, помідори, продає оптовикам.
На старому тракторі з причепленим до кабіни великим пластмасовим баком Юрек привозить воду. Шлангом закачує її у збитий із дощок відсік. У ньому троє жінок миють моркву.
— Юрек, занеси помідори в палатку, — гукає чоловіка 30-річна Марія. Вона накладає овочі в дерев"яні ящики.
Поляк ставить їх під полотняне накриття. Неподалік намету зупиняється сіра "дев"ятка". 38-річний Олесь Кривий із Миколаєва хоче купити 8 кг помідорів. Каже, овочі Мацкевичів славляться на весь район.
— Можна, ми з дітьми самі нарвемо? — запитує Юрека. — Жінка хотіла напівстиглих.
Поляк дозволяє. Просить, аби обережно ступали між рядами.
Ідемо з господарем оглядати поле. Грядки Мацкевича посаджені клаптиками між городами селян.
— Он там острівець із пекінською капустою, — Юрек махає руками. Говорить польською. Іноді вживає українські слова. — Через лан — цибуля. Між нашими грядками селяни посадили свої овочі.
Раніше Юрек мав суцільне поле — орендував паї, що були поряд. Чоловік уклав із селянами угоду на три і п"ять років. За землю розраховується грошима й овочами — щороку дає 200 грн за гектар, мішок капусти, інші овочі. Також безкоштовно оре городи.
— Я багато трудився, щоб обробити, удобрити землю. Вона була дуже запущена, густо заросла бадиллям, — каже поляк. — А коли термін угоди закінчився, селяни стали вимагати повернути їхні паї.
Мацкевич закурює цигарку "Прилуки" й веде до грядок з низькорослими помідорами. Кущі рясно обліпили великі стиглі плоди. Скраю з півсотки землі не засаджено.
Вантажівки не купуємо: покупці приїжджають за товаром
— Навесні хтось повиривав усі саджанці, — розводить руками чоловік. — І дощечки з назвами гібридів поламав. Я хотів відслідкувати, який сорт найкращий. Вирощую розсаду з голландського насіння "Бейо". Он на цьому корчі, — обережно піднімає пагін, — не менше ніж три кілограми плодів. Шкода, що не знаю, як цей гібрид називається.
—А овочі не крадуть? — запитую.
— А хто його знає? Тут не видно, — сміється. — Та нехай би брали, для мене кілька десятків кілограмів ролі не грають. Гірше, коли викопують саджанці й земля пустує.
Юрек каже, що хотів би обгородити своє поле, викопати свердловини для зрошування.
— Хочу працювати за сучасними технологіями, вносити дорогі, але якісні добрива, — розводить руками Мацкевич. — Я на зиму навіть поля не орю, бо не знаю, чи залишиться воно моїм весною.
Юрек народився у Варшаві. Закінчив Варшавський політехнічний інститут, здобув фах енергетика. 1986-го переїхав до провінції.
— Я завжди мріяв про власний бізнес, — розповідає чоловік. — За комуністичного режиму в Польщі у приватних руках могло бути лише сільське господарство. Я купив землю і став вирощувати салати. Технологію вивчив по книжках.
Майбутня дружина Юрека Марія щороку їздила до Польщі на сезонні роботи. Якось улаштувалася на господарство Юрека. Поляк закохався у струнку молоду білявку з першого погляду, запропонував одружитися. Сім років тому подружжя переїхало в Україну. У Крупському Мацкевичі винаймають невелику стару хату. Виховують трирічного сина Францішка.
— Нині в Польщі важко працювати — там ринок перенасичений городиною, — пояснює Юрек. — А тут ніша вільна. Щоб почати власну справу, треба мати лише бажання. Стартовий капітал — мінімальний.
Юрек з Марією починали з двох тисяч доларів. За ці гроші орендували 2 га землі. Купили насіння капусти, міндобрива. Власної техніки не мали. Тяжко працювали. Усе, крім оранки, робили самі.
— За перші зароблені гроші купили старий трактор, сівалку, фрезу, — згадує Юрек. — За кілька років назбирали на сучасний обприскувач і розкидач мінеральних добрив. Тепер маємо все необхідне. Вантажівки не купуємо: покупці приїжджають за товаром самі.
Мацкевич хвалиться гарними заробітками. Переконує, що овочівництво — найрентабельніший бізнес у сільському господарстві.
— З одного гектара збираю близько 100 тонн овочів, — каже чоловік. — Продаю на 15 відсотків дешевше, як на львівських оптових ринках. Але й так непогано заробляю, — всміхається у вуса. — Хоча і вкладаю немало. На гектар витрачаю 15 тисяч гривень — на насіння, обробіток, добриво.
Поляк переконує, що його овочі — без нітратів.
— Вношу добриво в розумних межах і співвідношеннях азоту, фосфору й калію, — каже Юрек. — Кілька років тому працівники районної санстанції зробили мені найкращу рекламу. Взяли овочі на аналіз, а вже наступного дня до нашої палатки приїхали на закупи їхні колеги і знайомі. Дивувалися, як у півкілограмовому помідорі немає хімії.
Наступного року Юрек з родиною планує перебратися до Старого Села Жидачівського району. Нині збирає документи на оренду землі й майнового комплексу колишнього колгоспу.
— Там є чотири гектари землі під забудову, — пояснює чоловік. — Хочу спорудити склади для зберігання овочів і гараж для техніки. У Крупському все тримаю на подвір"ї біля хати.
4 
35413
Коментарі
2