29-річна Даніель Кучковські — одна із сотні волонтерів Корпусу Миру, які приїхали в Україну наприкінці вересня 2006 року. Американка викладає англійську мову в Козівській загальноосвітній середній школі N1 у Тернопільській області. Учні 5–11 класів звертаються до неї: "Міс Деніел".

Розмовляємо із волонтеркою англійською. Даніель зрідка додає українські слова. Перш ніж погодитися на інтерв"ю, американка питала офіційного дозволу в київському представництві Корпусу Миру.

— Перші два місяці вивчала українську в Ніжині на Чернігівщині, — розповідає Даніель. — До обіду викладала там в інституті, а потім уже вчили мене. Тоді вперше зрозуміла, наскільки великим бар"єром може бути мова. Але ще більше заплутувало те, що зверталася українською, а мені відповідали російською. Спочатку спілкувалася переважно за допомогою жестів.

Каже, найважче було звикнути до хаосу на вулицях.

— Я знаю, що всюди має бути порядок, — зазначає американка. — А тут приїжджає маршрутка не за графіком, люди штовхають одне одного. Жах!

Сидимо з господинею на кухні. Це найбільш обжита частина її теперішнього помешкання. Жінка живе в трикімнатній квартирі в центрі Козової. Житло їй оплачує Корпус Миру. А ще забезпечує всіма потрібними ліками. Даніель демонструє невеличку валізку-аптечку, яку приносить із ванної.

— Грошей, які мені платять, вистачає на прожиття. А от як ви живете, не знаю. Не можу зрозуміти, як із зарплати українського вчителя можна купити одну пару чобіт? — дивується вона.

Волонтерка пробуде в Україні два роки. Планує поїхати додому наступного Різдва.

Не можу зрозуміти, як із зарплати українського вчителя можна купити одну пару чобіт?

— Дуже сумую за домом, — ділиться жінка. — Мені тут і сни про рідних постійно сняться. Я із 17 років не живу вдома, а от тепер постійно всіх згадую. Зі своїми зв"язуюся за допомогою Інтернету. Листи пишу тільки бабусі — вона не користується комп"ютером.

Даніель народилася в штаті Мен, на півночі США. Пояснюючи, де це, дістає велику карту Америки. Усі штати розфарбовані в різні кольори.

— Я — наймолодша дитина в сім"ї, — усміхається вона. — Маю трьох одружених старших братів і багато племінників. Наше містечко маленьке — 15 тисяч жителів. За сім кілометрів уже Атлантичний океан. Але там холодно — це ж північ, а я люблю тепло. Тому, коли вирішувала, де навчатися, вибрала університет на півдні — в Джорджії.

За фахом Даніель — психолог. Каже, хоча в Америці батьки майже не впливають на вибір професії дітей, не піти до університету їй не дозволили б:

— Моя мама не має вищої освіти. Вона дуже хотіла, щоб я вчилася далі. Батько спершу працював інженером, а мати була домогосподаркою. Нині обоє вчителюють. Тато вчить інформатики, а мама допомагає дітям з обмеженими можливостями.

Доки Кучковські навчалася в університеті, встигла побувати в Австрії — за програмою обміну студентами. А після отримання диплома викладала англійську в літній школі в Італії. При згадці про Венецію в неї яснішає погляд.

— Я закохалася в цю країну, — усміхається. — Мені там усе подобалося — мова, міста, звичаї, кухня. Мабуть, відіграло роль моє коріння — прапрадід по маминій лінії був італійцем. А от татів прапрадід — поляк. Тому й прізвище у нас таке "неамериканське".

— Уже навчилася готувати вареники та голубці, — показує книжку з рецептами українських національних страв. — У цій "Babyshka"s Cook Book" є пояснення, що таке каша і як її варити. Я пробувала зробити щось із гречки — не сподобалося. Хотіла б спекти якесь печиво, але тут духовка не працює. Купую солодощі в місцевому магазині.

Після закінчення університету Даніель працювала в Нью-Йорку. Квартиру винаймали з подругою у Брукліні. На роботу добиралася велосипедом. За її словами, люди по той бік океану дуже відрізняються від тутешніх:

— У Нью-Йорку ходять переважно в чорному або темному одязі, а тут усі вдягаються дуже кольорово. А от із комунікабельністю — навпаки. Ми легко йдемо на контакт, а українці спершу дуже закриті. Лише із подальшого спілкування видно, що це щирі та гостинні люди.

Даніель ставить на стіл чашки з імбирним чаєм, який прислала подруга з Америки.

— Такий чай дуже заспокоює і допомагає розслабитися, — пригощає американка. — Я п"ю його перед заняттями йогою. Щоранку по годині роблю різні вправи, звикла ще в Нью-Йорку. Спеціально привезла із собою невеликий мат — не знала, чи зможу купити тут такий.

На холодильнику на кухні розклеєні фотографії родичів. Посеред світлин — великий рожевий аркуш з акуратно виписаним алфавітом. Навпроти англійських літер — українські.

— Листи до Ніжина, до сім"ї, в якій жила, пишу по-українськи, — розказує волонтерка. — Хочу, щоб було правильно й гарно. Даю перевіряти своїй подрузі, вчительці зі школи.

×