63-річний Михайло Рущак зі селища Міжгір"я Закарпатської області тримає 400 овець. Ферми розміщені на вулиці Зарічній. Більша частина худоби ще на пасовищах, але кілька отар уже зігнали з гір додому.

— Мої вівці вимушені пастися аж в Івано-Франківській області, — розповідає Михайло Григорович. — На Закарпатті місця немає.

Власник будівельної фірми Михайло Рущак вирішив п"ять років тому завести в господарстві овець. Закупив 30 голів по 200 грн, створив фермерське господарство "Явірник". Настала весна, а випасати ніде — немає вільних пасовищ у Міжгірському районі.

— Куди не глянеш — полонини, — каже. — Але люди горою стоять за землю. Селяни думають: якщо я буду користуватися частиною пасовищ, то відберу їх назавжди. Самі овець не тримають і мені не дозволяють своїх виганяти на полонини.

Перший рік Михайло Рущак із худобою якось перебідував. Наступного року подався в сусідню Івано-Франківську область. Спочатку випасав отару в лісах неподалік містечка Долина. Торік перемістився далі — ближче до Франківська.

— А там теж доводилося платити місцевим злодіям, щоби дозволили випасати, — каже гнівно. — Цього літа мав збитків на 20 тисяч гривень, бо жену овець аж за 140 кілометрів.

Михайло Рущак найняв на роботу чотирьох вівчарів: Михайла Стеця, Петра Белю, Юрія Галая та Юрія Іванину. Щовесни чоловіки йдуть з отарою в гори. По овече молоко та сир фермер змушений їздити щодня.

— За сезон з однієї вівці видоюємо чотири гелети (12 літрів. — "ГПУ") молока, — розказує. — З отари маємо біля тонни сиру. Але кому продавати? — бідкається. — Торік прибутки від реалізації сиру, бринзи та вовни ледве перекрили витрати на пальне. Кілька десятків кіло сиру здаю в магазини, решту роздаю працівникам.

Вовну Михайло Рущак мусить продавати вдвічі дешевше.

Кіло м"яса коштує 12 гривень. Дешевше овець вистріляти

— Реальна вартість кілограма вовни 20 гривень, — каже фермер, — а я віддаю по сім—вісім. Більше не заплатять.

Держава ніби підтримує вівчаря: за кожну збережену вівцю та за приріст платить по 50 гривень. Але цих грошей на утримання отари замало.

— Ледве вистачає, щоби перезимувати, — скаржиться Рущак. — На зиму моїм вівцям треба 1200 центнерів сіна, а це близько 60 тисяч гривень.

У розпачі Михайло Рущак погрожує місцевій владі пустити отару під ніж.

— У самого серце кров"ю обливається, коли подумаю, що доведеться знищити овець. А що робити, як пасти отару ніде? — бідкається. — Але якщо виріжу худобу, не матиму кому спродати м"ясо. У районі та в Ужгороді баранину не хочуть, продають привізне м"ясо, вирощене на гормонах.

Михайло Рущак знайшов у Східній Україні. Завів знайомства у Донецьку, Маріуполі, домовився про постачання м"яса.

— Доведеться винаймати машину-холодильник, — каже. — А це 600 доларів у один бік. Баранину везуть при температурі плюс чотири градуси — усі хочуть свіжого, не мороженого. Кіло м"яса коштує 12 гривень. Дешевше овець вистріляти.

Живих овець у Міжгір"ї продати нікому.

— Маю від отари більше клопоту. Лише сеї осені вовк винищив у горах 20 овець, — бідкається фермер. — Люди гадають, що я великий бізнес на отарі кручу, то поза очі говорять: "Якби не вигідно було Рущаку — не тримав би вівці".

На Закарпатті старожили пам"ятають часи, коли чи не в кожному дворі Міжгірщини тримали по кілька сотень овець. А нині вже й не в кожному селі залишились отари. 1990 року в області налічувалося майже 248 тис. овець. Нині — утричі менше.

— Вівчарство занепадає через збитковість, — каже Михайло Рущак.— Два роки тому український уряд запровадив довгострокову програму підтримки вівчарства. Але місцева влада навіть з полонинами не хоче допомогти.

У селищній раді Міжгір"я стверджують, що пропонували фермеру землю під пасовища.

— Ми казали Рущакові пасти свої вівці на полонинах, — розповідає заступник селищного голови Василь Юрик, 32 роки. — От, наприклад, у Мирчі, що за чотири кілометри від його ферми. Але Рущак не хоче. Він просить землю нижче від полонин.

— Вони брешуть, — каже у відповідь Михайло Рущак. — Місцева влада ніколи не пропонувала мені землю.

×