Ексклюзиви
Вівторок, 17 липня 2007 07:08

Андрій Сеник вправив плече тритижневому хлопчикові

Автор: фото: Олена ДЗІК
  Андрій Сеник відчиняє ворота до своєї хати в селі Конюхи Козівського району Тернопільської області
Андрій Сеник відчиняє ворота до своєї хати в селі Конюхи Козівського району Тернопільської області

На вулицю Коцюбу в селі Конюхи Козівського району на Тернопільщині заїхати складно. Дорога покручена. Проте їздять нею і вози, і недорогі автівки, і круті іномарки. В кінці вулички живе місцевий ескулап 28-річний Андрій Сеник. Він лікує вивихи, вправляє хребці, піднімає понижені шлунки, складає переломи. Медичної освіти чоловік не має.

— Андрія зараз у хаті не застанете. Він разом із мамою, мабуть, на городі. Але я вас проведу, — усміхається продавець сільського магазину Іван Макарчук, 59 років. — Нещодавно він і нашій сім"ї помагав. Моя внучка, четвертокласниця Наталя, бігала на шкільному подвір"ї, впала й вивихнула праву руку. До вечора кінцівка спухла й дуже боліла. Ми пішли до Сеника — і той за п"ять хвилин їй направив.

На ґанку старенької хати гріється виводок каченят. На подвір"ї гавкають двоє псів. Хата зачинена.

— Андрійку, а ходи-но сюди, тут до тебе пацієнтка приїхала, — переходить через дорогу до великого городу й гукає Іван. — Доктор, хоч і має уже 28 років, дівок боїться, то навряд чи захоче говорити, — пояснює чоловік. — Дар лікувати у нього від тітки. Маруська все життя працювала простою дояркою. Але мала в руках якісь біотоки. Могла і людей, і тварин лікувати. Хребти вправляла, віск виливала. Про її смерть навіть у газеті писали. А люди продовжували їхати, хотіли полікуватися.

Сільський ескулап Cеник неохоче йде з городу. Запрошує до хати. У маленькій кімнаті довгий стіл, диван, високе застелене ліжко з вишитими подушками й чотири дерев"яні стільці.

— Нащо про мене писати? — дивується господар. — Я звичайний сільський хлопець. Живу разом із мамою, маємо два гектари городу. Приїжджають до мене люди з Тернопільської області, Івано-Франківської та Львівської. Я їм помагаю. Як мені то вдається — сам не знаю. Ніколи медичних книжок не читав.

Коли тітка вмирала від раку шлунка у Козівській райлікарні, Андрій постійно чергував біля неї. Одного разу від перевтоми і хвилювання знепритомнів.

— Нас у мами четверо, ми всі бачили, як цьотка лікувала, — сідає на стілець чоловік. — Але вона мене найбільше любила. Перед смертю поклала на мене руку і сказала: хай, тобі, сину, Бог помагає. Відтоді я почав серйозно лікувати. Але вмів і раніше. Спочатку ховався з тим, сам себе боявся, не хотів комусь нашкодити.

Перший диск у хребті Сеник вправив іще десятикласником.

— Хлопці на перерві бігали, дурачилися, — пригадує костоправ. — У Романа Цідила, сина нашого сільського голови, заболів хребет. Я сказав йому спертися до парти, промацав пальцями, де болить, і вправив. Але мені тоді не повірили. Ввечері прийшли до цьотки. Вона підтвердила, що добре поладнав.

Андрій нетерпляче встає. Каже, не має часу на розмови — треба сапати буряки.

Своїх пацієнтів Сеник не рахує й не запам"ятовує. На прийом до нього приїжджають переважно в суботу та неділю. У будні — до дев"ятої ранку й після 10-ї вечора.

— Такого просто не може бути, щоби я комусь відмовив, — підходить до дверей. — Оглядаю пацієнтів тут, у кімнаті. Усі спираються на стіл, я проводжу пальцями по хребту, мацаю, де болить. Маю більше чуття у лівій руці. Коли бачу, що нічим не зараджу, не беруся. Відправляю тоді до лікарні на світло (рентген — "ГПУ"). Мене і до худоби кличуть. Можуть і посеред ночі розбудити — все одно йду.

До кімнати забігає кошеня. Андрій виганяє його надвір, бо "дуже збитошне". Говорить, що дуже любить тварин.

— Усьо, шо ся рухає — всьо ладжу, — каже. — Псам, котам, коровам, свиням вивихи і переломи вправляю. Худобу навіть легше ладнати — в неї кістки швидше зростаються.

— Наймолодшого свого пацієнта пам"ятаєте? — цікавлюся.

— Так, — усміхається чоловік. — То був 20-денний хлопчик із Тернополя. Під час родів йому витягнули ручку у плечі. Спочатку приїхали родичі, запитали, чи можу помогти. Я сказав, щоби привозили. Полагодив.

Односельці радять Андрієві відкрити власний кабінет і займатися лікуванням.

— А я люблю працювати на землі, — пояснює чоловік. — Не можу зрозуміти, як хтось просто сидить і нічого не робить. Ціни за лікування не встановлюю. Хто скільки дасть — то й добре.

Щонеділі Сеник поспішає до церкви — співає в хорі. Без нього не починають служби Божої.

— Дуже люблю співати, навіть у дитинстві, коли до церкви ходити не можна було, все одно був на відправах, — розповідає Андрій. — Знаю багато хорових пісень. Та й на весіллях підробляю музикою. Багато тим не заробиш — 100 доларів на трьох. Але на заробітки не їду. Мені цьотка наказувала: мами не лиши.

В Андрія є сестра Надія, 35 років, працює кухарем у школі. Брати Павло, 34 роки, та Іван, 30 років, на заробітках у Москві.

Сеник виходить із хати.

Доктор, хоч і має уже 28 років, дівок боїться

— Якби не Андрійко, наш тато без ноги би лишився, — каже сусідка Оксана Котило, 32 роки. — Батько їздив до лісу по дрова, підніс до воза тяжке. Нога йому спухла від коліна і донизу. Ми вдома горілкою натирали, а воно не проходить. На третій день пішли до Павлиськова — так Андрія через діда Павла по-сільському називають, а він каже: уже везіть до Зборова на світло, бо то не шутки — можуть ногу відрізати. То сусідній райцентр за 18 кілометрів, а до Козови аж 32. Поїхали. Лікар поставив діагноз "глибока закупорка вени". Якби на день пізніше приїхали — залишився би калікою.

Зараз ви читаєте новину «Андрій Сеник вправив плече тритижневому хлопчикові». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1567
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода