"Мої рідні були на засланні в Росії з 1930-го по 1957-й. 1930-го родину розкуркулили, розкозачили і вивезли на Північ", - розповів бандурист Тарас Компаніченко в інтерв'ю журналу "Країна.

"І по батьковій, і по маминій лінії у нас в роду самі козаки. В Красному у двоюрідного діда навіть залишилися старі порохівниці. Мій прадід служив на яхті царя Миколи ІІ. Був в Японському морі і до Африки доходив. Людина побачила світ. Потім під час лютневої революції він був у ревкомі. У 1920-х платив податок — свиню в рік, здавав хліб. 1929 року його родину арештували, бо коли комуністи насміхалися над Миколою ІІ, він сказав: "Таким вже поганим він не був". Дід розказував, що вони на палубі з царем молилися, разом за один стіл сідали. Цар казав їм: "Їжте-пийте, тільки не буяньте".

1930-го родину вивезли на Північ. Коли більшовики корову тягнули з хати — надірвали роги, бо вона впиралася.

Везли через Вологду, Архангельськ. Дуже багато дітей подушилося, коли гнали етапом до селища Ікса. Там був табір із бараків, які стояли на відстані один від одного за 5 кілометрів. Треба було щодня ходити по продовольчий пайок за 15 кілометрів від бараків. Багато людей цією дорогою гинули.

В таборах ув'язненим молитися забороняли. Бабуся казала – якщо тебе заставали за молитвою, то засилали туди, звідки ніхто нікого не бачив.

Спочатку родина жила на спецпоселенні у Няндомі, а потім просто як вільні люди – дідусь працював бухгалтером в лісторзі.

Страшні умови і митарства вони там витримали. Але майже всі вижили. Тітці Раїсі моїй не було на чому виписувати свідоцтво про народження. Бланки були тільки на свідоцтва про смерть. То їй на цьому свідоцтві перекреслили слово "о смерти" і зверху написали "о рождении". Туди людей не вивозили для того, щоб вони народжувалися. Отаке от у моєї тітки свідоцтво.

Моя мама народилася в Росії 1942-го. Згадує, що тоді в Няндомі українців росіяни цькували такими піснями: "Скоро ягода поспеет - спелая смородина. Забывайте, украинцы, кака была родина". Повернулася в Україну підлітком".

Повне інтерв'ю з Тарасом Компаніченком читайте у №50 журналу "Країна" від 29 грудня 2016 року.

×