Третя ночі. Напівзруйнований будинок у місті Вишгород під Києвом. Зі стелі капає вода. На підлозі її по щиколотки. Промені двох десятків ліхтарів блукають у кімнатах. Час від часу вони вихоплюють намальовані на стіні чи балці шість цифр. Чути голос:
"Штаб! Примите код, прием."
Шипить рація і лунає відповідь:
"Дикцию, бл***ь, тренируйте! Непонятно ничего."
З будинку виходять два десятка чоловіків і жінок у камуфляжі й гумових чоботах. Сідають у 5 машин і їдуть до наступної недобудови.
Так проходить автоквест "Дозор". Це — улюблена гра столичної молоді, яка має автомобілі. 300 людей діляться на 7 команд. У кожній команді 5-7 машин. У кожній машині є ноутбук. На нього організатор гри надсилає завдання — текст, малюнок або звуковий файл. Відповідь — це адреса, куди їхати далі. Іноді завданням буває поїхати у напівзруйнований будинок і відшукати там намальовані на стелі, стінах чи підлозі коди — набір із шести цифр. Тоді команді надсилають на ноутбук адресу, куди їхати далі.
Гра починається о 22.00 і закінчується о 8 ранку. За ніч команда розгадує десять завдань. У кожної команди завдання різне. Переможе та, яка зіграє найшвидше.
"Дозор" збирається по суботах під центральним столичним ЗАГСом. Машини ставлять у ряд біля входу. Це, переважно, недорогі авто: "санг-йонги", "форди", "копійки" та "ниви". Всі учасники скидають на пальне водієві.
"Якось у ЗАГСі вночі проходила закрита весільна церемонія, - пригадує гравець команди "Вайс Верса" Дмитро, 23 роки. - Виходять молодята, фотограф вибігає, а тут ми — всі в "комках", із раціями, ще й організатор у матюгальник вєщаєт. Кілька секунд стояли-дивилися. Потім ми почали кричати: "Вітаємо!", "Гірко!", а вони: "Дякуємо!".
В автоквест грають кияни віком від 18 до 40 років, - розповідає 30-річний Олексій Тарасевич. 2011-го він закрив власну фірму з продажу комп'ютерного обладнання, щоб організовувати автоквести. Найдешевший коштує 200 грн. - Постійних гравців є кілька сотень, але з любителями набереться тисячі зо три. Це люди різних професій: директори IT-компаній, лікарі, програмісти, рекламісти, дизайнери, продавці. Є одружені і з дітьми. Буває, приїжджають із немовлятами, кладуть їх у штабі, а самі поряд вирішують завдання."
Сідаю у машину команди "Вайс Верса". Водій Андрій вмикає рокову радіохвилю. ІТ-шник Саша налаштовує на колінах ноутбук. Коло мене перевіряють рації логіст Дмитро та банківський працівник Влад.
"А що із Костіним "санг-йонгом" сталося?" - питає Дмиро, поки їдемо на заправку.
"Капец ему, - відказує Андрій. - Поэтому я сразу говорю: в брод не полезу!"
Минулої гри команда конкурентів переїжджала брід через болото під Києвом і потрапила колесом до ями. Авто "санг-йонг" перевернулося і потонуло.
"Костя его сейчас продает, - скептично додає Андрій. - Но кто его купит, если салон до сих пор болотом воняет?"
На ноутбук приходить перше завдання. Якісь незрозумілі стрілочки. Це — координати, куди нам треба їхати, закодовані у вавилонську систему числення. Завдання вирішують шестеро людей із нашої команди, які сидять у "штабі" - квартирі одного з гравців.
"Бувають дуже цікаві завдання, - розказує Дмитро, поки стоїмо на заправці під Києвом. - Наприклад, приходить фотографія тарілки з шовковицею та жолудями, підписана "Мужики". І треба з'ясувати по ній, куди їхати. Відповідь проста: шовковиця росте на тутовому дереві, жолуді — на дубі. В Києві є вулиці академіка Тутковського і Жолудєва. А номери будинків вирахували по кількості жолудів і ягід."
"Проблем із міліцією не буває?" - цікавлюся.
"Да, нас часто ловлять менти, - киває. - Минулого разу грали в Обухові. Коди були намальовані на будівельному крані. Навпроти нього - житловий будинок. Ми світили ліхтариками, іноді по вікнах. Жильцям це заважало, і хтось почав по нас стріляти із страйкбольного пневмата. Охорона якась прийшла: "Забирайтеся звідси". Викликали ментів. Пояснювальну писали, хто такі і що тут робимо.
Зі штабу приходить відповідь на завдання - шість цифр, які водій вводить у GPS. На швидкості 180 км/год летимо в якийсь ліс. Там бачимо водонапірну вежу, на вершечку намальовані коди. Нагору залазять двоє молодих чоловіків.
"Це завдання найвищого рівня складності, - пояснює Влад. - Тут можна руку поламати чи ногу. Буває, код написаний на стіні висотки, ти звисаєш із даху, а тебе тримають за ноги. Іноді, щоб побачити код, треба перестрибнути через кількаповерхове провалля в недобудові."
За ніч у пошуках кодів буваємо в десятку сіл на околиці Києва, шукаємо коди навіть на пожежній каланчі поряд із житловими будинками у селі Новосілки. "200 км намотали", - зауважує водій, коли повертаємося до Києва. Всі команди збираються у столичному пабі біля метро "Шулявська". "Вайс Верс" уже чекає диплом за перше місце.
"Стоп-игра!" - рипить рація. На годиннику - 7. 30 ранку.
Автоквести з'явилися у США наприкінці минулого століття. 1980-го про них зняли фільм "Опівнічне безумство". Після виходу цієї комедії гра стала популярною у Німеччині, Франції та Великобританії. Перший український квест у червні 2001-го влаштував Владислав Рєзніков для меблевої компанії. Київські автоквести проходять раз на 2 тижні. Переможці отримують дипломи, рації та ліхтарики.
Це досить небезпечна гра. В Україні нещасних випадків не було. Але в Росії протягом 2008-2009 років двоє людей загинуло у трансформаторних будках під час пошуків кодів. Один чоловік упав із даху закинутого торф'яного заводу, ще один зірвався з бетонної конструкції і помер.
4 
79692
Коментарі
23