На вул. Революції, що в мікрорайоні Позняки, залишився єдиний приватний будинок — під номером 8. Розташований він у долині, в оточенні десятків багатоповерхівок. За кілька років будівельні компанії викупили у приватних власників землю й збудували тут хмарочоси.
У будинку N8 мешкає пенсіонер Петро Тугай, 61 рік.
— Уже знаю — виселять і нас. Казали, що весною — точно. Востаннє буду зимувати на своєму подвір"ї, — каже "ГПУ" Петро Макарович. — Нам не залишають вибору. Говорять: "Хочеш — то виселяйся. А ні — засиплемо тебе глиною і будівельним сміттям".
Пенсіонер показує рукою на купи піску, глини, бетонних плит і вапняку, які кільцем оточують його домівку. Будівельне сміття, цегла, пляшки — усе це, немов парканом, відгородило хату Петра Тугая від "цивілізації". Тобто від висоток. Чоловік взутий у валянки й калоші. Зізнається, що тільки так може пройти взимку через сміттєзвалище.
Чоловік, відганяючи ногою песика Яшку, додає: землю має намір викупити "Київміськбуд".
Сусідка Тугая Надія каже: ніхто в Києві не цінує тих маленьких приватних будинків, які люди збудували своїми руками.
— Оце все, що росте на землі — то боже. А вони ж тюрми будують! Причому землю нам взамін у іншому місці ніхто не дає. Ділянки міняють тільки на квартири, — зауважує жінка. Вона розповідає про випадок, як колишній власник хати погодився на обмін і кілька років тому переїхав до висотки.
— Це наш знайомий, із паралельної вулиці. Переселився у висотку — і через рік помер. Був здоровий, працював до останнього. А тільки почав жити в цій бетонній "клітці", то й не стало його. А якби на свіжому повітрі — то ще пожив би. Та хіба тільки він один уже помер, — додає Надія.
На подвір"ї Петра Тугая ростуть вишні, яблуні, виноград. Є город, теплиця.
— Я влітку вирощую собі городину. А що можна робити в тій клітці-квартирі? Закриють тебе й сиди собі в бетоні, — не вгаває Петро Макарович. — Напроти нашої хати на невеликому клаптику землі поставили "свічку", я й уявити не можу, скільки вони грошей здеруть за ці квартири. А на нашій ділянці можна навіть два таких будинки звести.
Пенсіонер міг би й далі протистояти переселенню, але відсутність будь-яких побутових умов набридла вже і йому.
— Вибору немає. Будинок без води, газу. Воду приносимо з бюветів. Аби покупатися, гріємо на електриці. Струм часто зникає — будівельники обривають кабель, — бідкається пенсіонер.
Хата Петра Тугая на вул. Революції — остання, що залишилася від села Позняки, яке передало свою назву однойменному мікрорайону на Лівобережжі.
4 
7644
Коментарі