Три місяці напруженої роботи офіціантами. Стільки змогли попрацювати Артур Самохін та Дмитро Фурсов у п"ятизірковому готелі "Гаятт" у центрі міста, на площі Софійській.

Хлопці родом із Миколаєва, їм по 22 роки. Обоє — студенти Київського інституту перекладачів при НАН України. Мешкають у гуртожитку на вул. Кустанайській. Розмовляють російською. Роботу в люксовому готелі згадувати люблять. Але ніколи за нею не сумують.

Першим на роботу влаштувався Артур Самохін — побачив вакансію офіціантів в Інтернеті. Зателефонували за тиждень після відправлення резюме, запросили на зустріч. Усього було три співбесіди, всі — англійською. Дмитро влаштувався дещо пізніше.

— На співбесіді пересвідчилися, що англійською розмовляю добре. Сказали, матиму 1900 гривень ставки. Обіцяли добрі чайові, середню місячну зарплатню до 5 тисяч гривень, — говорить Артур Самохін.

Ставка після вирахування податків трохи зменшилася — до 1650 грн. Разом із чайовими щомісяця виходило менше, по 3500–3700 грн. Студентам видали зелені піджаки, чорні брюки, сорочки й туфлі. Вартість взуття вирахували з першої зарплатні. Перед роботою хлопці ще пройшли медкомісію в лікарні "Медикал". Лікарі перевірили, чи зуби в них здорові, чи нема на шкірі висипів. Зробили також флюорографію і взяли кров із пальця. Перший тиждень на роботу приходили о 9.00, працювали до шостої вечора. Мали годину перерви, за яку могли  безкоштовно поїсти в їдальні для персоналу. Але, кажуть, насправді перерва тривала 15 хв.

— Да, годували там, канєшно, класно. Я ні разу не дійшов до десерту. Але наступного тижня наказали, аби один із нас приходив на роботу о п"ятій ранку. Треба було відкрити ресторан, включити всі апарати, поправити скатерті. У такому разі працюєш до 14.00, — згадує Артур Самохін.

Ніч, нічого не видно,а ти скачеш у темряву

Хлопці спершу не протестували проти такого графіка. Щоправда, гуртожиток відкривали о 6.00, і вахтери не хотіли вставати на півтори години раніше, аби випустити їх. Студенти, щоб вчасно потрапити на роботу, стрибали з другого поверху. У дворі на них чекав службовий готельний транспорт.

— Встаєш о пів на четверту — ужас! Уяви: ніч, внизу нічого не видно, а ти скачеш у темряву. І думаєш: зламаєш собі щось цього разу, чи пронесе? Кілька разів просили керівника, аби він переніс зміну на пізніше. Але той відмовився, — розповідає Дмитро Фурсов.

Кажуть, офіціантів у ресторані "Гаятт" замало. 160 крісел обслуговували лише четверо.

Дмитро Фурсов додає, що після першого тижня роботи в нього почали підкошуватися ноги:

— Спали мало, а ходили як зомбі. Після роботи голова розвалювалася.

Кілька разів обох штрафували. Деякі клієнти готелю не знали, що вартість сніданку, обіду чи вечері не входить у вартість номера. Офіціант повинен був піднести чек, а клієнт — розписатися в ньому. Якщо власник номера не розписався, вартість трапези (її вираховували однаково — 200 грн) мав оплатити офіціант.

— Було таке, що роблю чай і одним оком поглядаю за своїми столами, аби клієнти не пішли. А що? Четверо посиділи за столом, у чекові не розписались — і ти вже "попав" на 800 гривень, — кривиться Артур Самохін.

Чайові в "Гаятті" платять усі відвідувачі ресторану. Їх два види. Перші — ті, які клієнт дає готівкою. З цієї суми працівник повинен віддати до каси четверту частину. Інші, в розмірі 10% від вартості столу, ділять на всіх працівників ресторану — офіціантів, барменів, кухарів і менеджерів.

Артур каже, чайові готівкою офіціантам сплачують рідше. Було таке, що іноземець якось дав йому 50 євро. Хлопцеві здалося, що відвідувач хотів справити враження на жінку, яка сиділа поруч за столом.

Найменше замовлення, яке пам"ятають обоє, — 400 грн. Найбільше — до 50 тис. грн. Приятелі помітили, що іноземці, і найчастіше американці, набагато добріші. А сердяться в основному українці й росіяни.

— Американці завжди спитають, як справи, подякують. А наші багатії сядуть, кинуть мобільник "Верту" на стіл і кричать: "А где мое меню?". Або репетують, чому не міняю попільничку з недопалком. Хоча за правилами попільничку слід міняти, якщо там два недопалки, — зауважує Артур Самохін.

Студент обслуговував Андрія Шевченка, Валерія Меладзе та Валерія Сюткіна.

— Я й не думав, що вони такі прості люди. Шевченко швидко поїсть, залишить на чай — і біжить. А Меладзе й Сюткін дуже тактовні, постійно дякували.

Хлопці звільнилися, бо в інституті почалися проблеми з навчанням. Студенти пропускали пари. У майбтньому планують шукати роботу лише за фахом — перекладачами.

×