— В лієсє є блуд, — переконана 57-річна Антоніна Куліш із села Сусли Новоград-Волинського району на Житомирщині. — А шо се таке, то хто його знає. Нєхто його нє бачів. Алє шось такє табє зробітсє вже, шо нє знаєш куда йті й шо рабіть. Водіть тієбє по лієсє, а дадому ніє пускає.

Блуд — безтілесний дух. Людина, якщо він учепиться, раптово втрачає орієнтацію, збивається з дороги, починає блукати. Найчастіше блуд водить манівцями вночі, в "глуху годину до півнів". Надто, якщо наблизитися до якогось "нечистого" місця — приміром, до могили самогубці. Або наступить на слід лісовика, перейде його улюблену стежку.

— Кажуть, як зблудіш, то значіт, це переступіш таку ломачку, голінку, шо із дєрєва упадє. Така, шо нє од вєтру, а сама по собє упадє. Як її ненарокам пєрєступиш, то й заблудіш, — пояснює Антоніна Куліш.

У лісі не можна голосно сміятися й кричати, свистіти, перегукуватися й відповідати на оклики. Інакше блуд помститься за порушення його спокою та його території. Не дає людині впізнати місце, де знаходиться, зорієнтуватися, куди йти, збиває з дороги й водить по колу. Може водити по добре відомій місцевості, на пасовища, довкола скирти, по селу.

— Мій дід Григорій Рахуба колись заблудив у хаті на печі, — розповідає киянка Валентина Чуприна, 76 років. — Було це в селі Макошині на Чернігівщині. Прокинувся серед ночі, бо треба було відчинити двері хазяїну, в якого служив у наймах. Сюди рукою — стіна, туди рукою — стіна. Давай мацати навкруги — всюди стіна. Казав, було так, ніби в кам"яному мішку. Аж волосся на голові сторчака стало. Потім усі йому казали, що то блуд його морочив.

Антоніна Куліш згадує, як її блуд водив лісом:

— Пошла я раз по гріби й заблуділа. Хожу, хожу й нє найду свого сєла. Ну шо ж вано такє? Я ж тут всєгда гріби брала, всіє кущі знаю. А патом замєтіла: ага, я вже ж була кала цього дєрєва. Іду, іду й знов да нього повєрнулася. Тада дайшло, шо сє блуд мєнє водіть. Здумала, шо нада з себя скінуть одєжину і перевєрнуть на другу сторону. Оділа, постояла, постояла. І всьо — як розвіднєло в очах. Зразу бачу — і дарога, і сєло, і он мая хата.

Мій дід колись заблудив у хаті на печі

Щоб блуд відчепився, жінки затикали спідницю за пояс або перевертали хустку "на другі рожки", чоловіки — шапку задом на перед. Також перевзували черевики з лівої ноги на праву, міняли місцями устілки в чоботах. Згадували, в який день тижня припадало останнє Різдво чи з ким стояв на Всеношній.

66-річна Ніна Тинячкіна із села Бровки Андрушівського району на Житомирщині каже, що перш ніж відпустити до лісу, мати її навчала:

— Як блуд нападіє в лієсє, то вернися на те саме місце, де ти блудіть стала. Ляж на землю, полежи ліцом донізу. А тади возьми три рази перехрестися, три рази прочитай "Отче наш" і "Богородицю", і воно тобі зразу покаже дорогу.

Іще один спосіб позбутися блуду — зігнутися, щоб можна було подивитися собі між ноги. І сказати: "Мені туди дорога". Тоді він відчепиться.

Щоб не заблукати, у дорогу брали часник, металеві предмети — їх не переносять злі духи.

— Як на Великдєнь сядаєм за стуол і єсти вже поставим, то першим долгом треба вкусить свячоного хрєну. Бо як пуйдеш у лєс, да заблудиш, то сядеш да перевзуєш праву ногу да й скажеш: "Хрен його знає, де я тут хожу!"— розповідала 2004-го тоді 68-річна Анастасія Вінниченко із села Потіївка Радомишльського району на Житомирщині.

Заблукалого повернути додому могли й рідні. Треба було в комин голосно покликати його на ім"я.

×