Століттями чоловіки вершили долю людства на полі бою та за шахівницею великої політики. Яскраві біографії й досягнення жінок вважалися, скоріше, виключенням, і їхня присутність на пожовклих сторінках історії була мінімальною. У межах сесії проекту "Відкрита школа історії" Оксана Кісь розповіла про особливості написання та інтерпретації жіночого минулого.
Чому жінки тривалий час були невидимими для учених і в полі зору останні тримали лише чоловічу історію, "his story", в той час, як "her story" залишалась на узбіччі історичної науки? За словами Оксани Кісь, причиною є вибіркове документування "найбільш значущих" подій політичного, економічного, суспільного і релігійного життя, де історично домінували чоловіки. Натомість "жіночі" сфери здавались нецікавими.
"Нормою вважався чоловік, а жінка сприймалась як різновид, девіація. Про це, зокрема, писала Симона де Бовуар [французька письменниця, ідеолог феміністського руху – А.П.] у своїй праці "Друга стать". Дещо раніше й українська дослідниця Катерина Грушевська у статті "Про дослідження статевих громад у первіснім суспільстві" намагалася збагнути, як природні відмінності перетворюються на соціальну нерівність", – розповідає Оксана Кісь.
Праці етнографів, що побачили світ XIX – на початку XX століття однобічно висвітлювали життя і традиції українців. Та що очікувати від польових розвідок, в яких "жіночі" сфери були описані чоловіками зі слів самих чоловіків?
"Яскравим прикладом викривленого уявлення про минуле є вечорниці. Чоловіки казали, що вони носили добровільний характер і для дівчини це було справжньою честю. Та коли під час свого дослідження я почала розпитувати бабусь, виявилося, що нерідко спільні ночівлі були примусом, а інколи – й насильством", – говорить дослідниця.
Образ минулого подавався крізь призму чоловічого досвіду, який був автоматично перенесений на досвід людства загалом. Та чи однаково жінки й чоловіки переживали трагічні періоди минулого на кшталт Голодомору, Голокосту чи ГУЛАГу? Насправді існували відмінності, що були зумовлені різними сферами діяльності та інтересів. Ба, і сьогодні ми можемо спостерігати традиційний поділ гендерних ролей між статями.
"Так, на Майдані під час Революції гідності жінок скеровували на кухні до канапок, а чоловіків – на барикади. З іншого боку, образ жінки-воїна Надії Савченко став своєрідним "дозволом" для українок взяти до рук зброю і захищати цілісність нашої держави на лінії протистояння", – зазначає вчена.
Як не парадоксально, масштабні злами в історії завжди ставали своєрідними сходинками для жіночої реалізації. Незважаючи на важкі випробування, дві криваві світові війни дали жінкам нові можливості розкрити свій потенціал.
"І до сьогодні не вщухає запекла дискусія щодо категорії "жінка". Це порожня категорія, мінлива у прикладанні до конкретного контексту. Життя шляхтянок XVII ст. відрізнялось від життя селянок того ж часу. Тому в даному випадку універсалізувати небезпечно. Немає таких понять, як "середньовічна жінка", "радянська жінка", "українська жінка", – стверджує Оксана Кісь.
Нині ґендерні студії та дослідження жіночої історії займають окрему нішу та набувають свого статусу у вітчизняних дослідженнях. Перед істориками відкривається можливість наново осмислити минувшину й почути тих, хто довгий час мовчав.
2 
35413
Коментарі
2