Коли в листопаді 1918-го в Європі закінчилася Перша світова війна, жителів повітового міста Суми на Харківщині охопила паніка. Донедавна союзні австро-німецькі війська спішно залишали Україну. На околицях з"явилися більшовицькі загони, що потрапляли сюди з "нейтральної смуги" на російсько-українському кордоні. Нападали на українські й німецькі частини, грабували потяги. За партизанами сунули регулярні частини Червоної армії.

Сумський повітовий комендант 28-річний сотник Василь Филонович розпочинає терміново формувати місцеві підрозділи охорони. В місті оголошено мобілізацію старшин і всіх військовозобов"язаних. Десятки гімназистів і семінаристів зголошуються добровольцями. Більшість із них уперше беруть до рук зброю. 5 січня 1919-го більшовики захоплюють Суми. Кількасот українських бійців, із боєм залишаючи місто, об"єднуються в Окремий Сумський курінь і відступають на Гадяч. Через 10 днів, перебуваючи вже в Миргороді, курінь приєднують до 4-го полку Січових стрільців. Його бійці носили французькі каски із зображенням черепа і схрещених кісток — традиційним для штурмових, ударних частин. Воно символізувало загибель ворогам і зневагу до смерті.

Наприкінці січня сумчан викликано в район Лохвиці. 26-го вони відбивають більшовицький наступ під Ромнами. Після цього весь 4-й полк Січових стрільців переводять під Бориспіль: "червоні" підходять до столиці. Українські частини відступають. Селянство, пам"ятаючи про репресії за гетьмана Павла Скоропадського, чекає на "червоних". "Зневірене в те, щоб було ще чого битися, військо погодилося з думкою, що більшовики все одно мусять прийти, кидало кріси й розходилось по домах або капітулювало, цілими частинами переходячи до переможців", — змальовує ті події історик стрілецтва Василь Кучабський.

На початку лютого, після здачі Києва, Сумський курінь разом із полком відбуває до Коростеня. У середині березня 1919-го прикриває відступ українських частин із Житомира. Невдовзі українські війська розпочинають контрнаступ. Сумчанам протистоїть більшовицький п"ятий Український кінний полк ім. Троцького. "Кулі, як джмілі, гуділи над нашими головами, гарматні стрільна стали нам докучати гірше, ніж кулі з рушниць, та все це не зупинило нашого наступу, — пише у спогадах Василь Филонович. — Що ближче до окопів, то все тяжче було стримувати лаву, аби вона передчасно не кинулася на ворога; напруження росло і треба було рішатися на багнетний натиск. "Вперед! Слава!" — "Слава! Слава!" — загуділо по цілій лаві. Стрільці, як орли, вискочили на ворога. За хвилю були ми вже у ворожих окопах, але він не прийняв багнетної атаки і, в безладді покинувши кулемети, рушниці, набої і навіть шаблюки, шапки й шинелі, втік, залишивши нам своїх ранених".

22 березня 1919 року Сумський курінь разом з іншими підрозділами 4-го полку здобуває Житомир.

"На третій день по заняттю міста несподівано приїхав на передову лінію Головний отаман Симон Петлюра, — згадував Филонович. — Здоровив він наші частини, сердешно балакав зі старшинами та стрільцями, обдививсь наш "бронепотяг" та, побажавши нам дальшого успіху, простився з нами".

Більшовики знову наступають. 12 квітня українські війська здають Житомир. Сумський курінь б"ється із "червоними" в районі Новоград-Волинського. У середині червня 1919-го, після боїв на Волині й Поділлі, в курені з кількохсот залишилося не більше кількох десятків "старих" сумчан.

На третій день приїхав на передову лінію Симон Петлюра, сердешно балакав зі старшинами та стрільцями

Армії Української Народної Республіки бракує боєприпасів і амуніції, шириться епідемія тифу. Восени рештки куреня разом з іншими стрілецькими частинами відступають із Поділля на Волинь. "Військо не мало зимового одягу. Стрільці відморожували вуха, руки, ноги. Без думки, у зневірі тягнулися стрільці, козаки на північ, а тиф шалів далі, — описував той відступ начальник стрілецької артилерії Роман Дашкевич. — Обози, які возили харчі, військове майно, набої, везли тепер хворих на тиф у тифозній гарячці, на страшному морозі. На дорозі було видко, як вовки роздирали полишені коні, які вже не могли іти, а зграї гайвороння кружляли над жертвою і помагали вовкам роздирати. Ніхто вовків не відганяв. Стрільці тягнулися без думки далі і далі на північ".

На Волині армія УНР, оточена білогвардійськими, більшовицькими та польськими військами, опинилася в "трикутнику смерті". На початку грудня 1919-го командування Січових стрільців вирішує демобілізувати свої частини. Нечисленні старшини й вояки-сумчани воювали до остаточного відступу українських військ із рідної землі в листопаді 1920-го.

Комуністичні настрої серед населення України почали ширитися після каральних експедицій за правління гетьмана Павла Скоропадського. Тож коли наприкінці 1918-го розпочалася нова війна з більшовицькою Росією, сформовані Директорією під час Протигетьманського повстання загони не бажали битися й часто переходили на бік "червоних". Тому в урядових відозвах і повідомленнях Української Народної Республіки, виданих на початку 1919 року, часто лунали майже більшовицькі обіцянки боротися "за землю і волю", як-от у відозві "Хто такі війська Директорії?". Та вже навесні 1919-го на захопленій українській території населення відчуло на власній шкурі "воєнний комунізм" і червоний терор. Розпочалися антибільшовицькі повстання. До літа симпатії селянства та міського пролетаріату знову були на боці УНР. Удаватися до "лівої" риторики більше не було потреби.

×