Переді мною — список людей, які померли в першій половині 1933 року в моєму селі Сулимівка Яготинського району на Київщині. Його у 1980-х складали з пам"яті двоє людей, які пережили Великий Голод — Віра Кирилівна Михлик та Степан Дмитрович Бусло, нині покійні. Вони пишуть, що хліб із села держава забрала ще з осені 1932-го, але ще була капуста, буряки. Масово вмирати люди почали ранньої весни 1933-го і мерли до жнив.

Список неповний — 610 імен людей віком від року до 75. Село під німецькою окупацією не втратило ні душі, а на фронті загинуло 200 чоловік. Отже, на війні — втричі менше...

Тої весни часто йшли дощі, на городах стояла вода, кумкали жаби. Чи співали солов"ї, чи кували зозулі — мемуаристи згадати не можуть: "Мабуть, кували, бо у них голоду не було, але ми не чули, як вони кували, бо ми були байдужі…".

А наприкінці ніби наївні рядки: "Ми дожили до світлого часу, маємо різні хлібні вироби, яких вистачає вволю. Ой, аби встали ті люди, які тоді померли, то вони б подумали, що це рай на землі!".

Хто пережив пекло, для того рай — це всього лиш хліб, і більш нічого.

×