"Сидимо з татом в нірці, як двоє бідних мишенят. Немає охоти писати, падають руки. Нащо писати? Для потомства? Дуже сумно", — пише в листі доньці письменниця 62-річна Людмила Старицька-Черняхівська 1930-го. З чоловіком Олександром Черняхівським, 61 рік, відбувають заслання у місті Сталіно — тепер Донецьк.
Пара познайомилася 1893-го в київському літературному гуртку "Плеяда". Олександр був студентом медичного факультету Київського університету й перекладав твори німця Фрідріха Шиллера. Людмила писала повісті й вірші.
"Люда думає вийти за Черняхівського. Якось вони за це літо більше зійшлися. Насмішливий тон із ним Люда змінила на прихильний, — ділиться письменниця Олена Пчілка в листі до доньки Лесі Українки.
Батькові Людмили — драматургу Михайлові Старицькому — Олександр не подобається. Але він своєї думки не нав'язує. Через два роки закохані вінчаються. За дружку беруть Лесю Українку.
Молоді живуть у одному домі зі Старицькими. В них народжується донька Вероніка. Олександр допомагає вести фінансові справи тестя. Михайло Старицький хворіє. Людмила переписує батькові твори і шукає видавців.
"Іноді нам вдавалося урвати вечір і подихати справжньою українською атмосферою, — пише у книжці "Мої спомини" педагог Софія Русова про клуб "Родина", що був у напівпідвалі на вул. Володимирській у Києві. Його 1908 року заснував композитор Микола Лисенко. — Там керували життям невтомна Людмила Старицька-Черняхівська і її старша сестра Маня. Культурне українське життя Києва зосереджувалося тут".
Із приходом до Києва більшовиків 1919-го Олександр Черняхівський — як професор кафедри гістології — евакуюється з Українським університетом до Кам'янця-Подільського. Людмила з донькою вирушає пішки до Козятина. Звідти залізницею — до Кам'янця-Подільського.
"У Варшаві українська військова і цивільна місія зустріли нас, як рідних, — залишила спомини про поїздку в Польщу 1919 року Софія Русова. З нею були Черняхівські. — Запросили в урядову ложу на оперу. Красуня Вероніка приваблює очі всієї молоді. Людмила Михайлівна весело балакає з нашими військовими, які заходять у ложу, щоб зблизька глянути на Вероніку. Нам з наказу Петлюри видали всім сукна на офіційні убрання. Три жінки скрізь ходили в однакових сукнях. Наче мундирах".
1920-го польські й українські війська оволодівають Києвом і Черняхівські повертається додому. Людмила Старицька-Черняхівська береться за організацію творчих вечорів.
"На квартирі Старицької-Черняхівської збирався літературний гурток, об'єднаний глибоким скепсисом до радянської культури, — пише 15 квітня 1930 року "Літературна газета". — Її "салон" був кублом шовіністичних ідей, де мріяли про УНРівські ідеали. Там влаштовували вечірку пам'яті Петлюри. Збирався націоналістичний "бомонд", що мріяв про "заснування буржуазно-демократичного ладу з парламентом і президентом". Прагнули встановити фашистську диктатуру".
На той час подружжя Черняхівських кілька місяців перебуває в тюрмі у столиці УСРР Харкові — арештовані у сфабрикованій справі "Спілки визволення України".
Показовий судовий процес відбувається у переповненому залі Харківського оперного театру. Квитки розподіляють серед робітників, службовців і студентів.
"На допиті Старицька-Черняхівська показалася найбільшим чоловіком серед підсудних і не давалася на провокації, — писав у книжці "Я, мені, мене… (і довкруги)" мовознавець Юрій Шевельов, який тоді навчався в педінституті. — Пам'ятаю загальний вигляд лави підсудних і постаті чекістів за нею і побіч неї. Процесом я був здивований і спантеличений. Уявив, що підсудні справді утворили підпільну організацію. В мене з'явилося невиразне відчуття гордості — не все в Україні радянське й комуністичне".
Вероніку теж арештовують, але відпускають. Вона не має постійної роботи. Перебирається жити в Харків до двоюрідної сестри. Намагається провідати батьків. Вони перебувають в одній тюрмі. Тата бачить, а до матері слідчі не пускають.
"Без тебе, матусю, сонечко не гріє, — пише до неї. — Що мені воля без тебе й без тата? Занадто добре уявляю, як ти там сидиш скорчившись на твердому ліжку, нахмуривши кобчиком свого носика. Може, тобі, мамочко, подушку передати? Я це обов'язково зроблю, тільки напиши. По якому дворику ти гуляєш? По тому, де каналізація, чи по кращому? Я тобі передаю сьогодні доброго чаю. Мені обіцяли дати цими днями побачення з таточком. Він зовсім посивів. Ну, зовсім білий. Я йому принесла гостинців, але він мене просив нічого йому не купувати".
Черняхівським дають по п'ять років таборів, але потім заміняють вирок на висилку до Сталіно. Там чоловіку доручають організовувати медінститут. Дружина займається перекладами.
Тіло викинули з вагона
1868, 29 серпня — у Києві в сім'ї письменника і театрального діяча Михайла Старицького народилася донька Людмила. Мати Софія — сестра композитора Миколи Лисенка — була акторкою. "Рід свій вели від князя Старицького, що володів селом Княжа Лука (тепер Хорольський район на Полтавщині. — ГПУ). А Лисенки — від поплічника Богданового полковника Лисенка Вовчури, — писала в автобіографії. — Маю архібуржуазне, "проклятьем заклейменное" походження. І ні одного "рабочего от станка" серед родичів!"
1887 — закінчує гімназію Віри Ващенко-Захарченко в Києві. У ній для рукописного журналу пише повість "За Україну" й сатиричні вірші про директорку та її чоловіка.
1896 — одружується з лаборантом-медиком Київського університету Олександром Черняхівським.
1900 — народжується донька Вероніка. У автобіографії Людмила Старицька-Черняхівська пише про неї: "Рону вважаю найкращим своїм твором".
1905 — стає членом Товариства українських поступовців. Михайло Грушевський називає її "центральною фігурою інтелігенції Києва". Під псевдонімом Старенька Муха пише статті з критикою влади.
1917 — в Українській Центральній Раді очолює комітет Національного фонду, який збирає пожертви для казни. Працює в секретаріаті освіти.
1930 — із чоловіком засуджують до п'яти років таборів за участь у сфабрикованій справі "Спілки визволення України". Вирок роблять умовним, але дозволяють жити лише у Сталіно — тепер Донецьк.
1938 — доньку Вероніку розстрілюють за "шпигунство на користь Німеччини". Батькам повідомлять, що її відправили до концтабору.
1939 — помирає чоловік Олександр. Письменниця живе з родинами музикознавця Миколи Грінченка, політрука Бориса Худовського та письменника Михайла Драй-Хмари.
1941, 20 липня — арештовують за те, що "германофільськи налаштована і чекає на прихід німців до Києва". Вантажівкою везуть до Харкова і тримають у в'язниці. За два місяці заганяють до товарного поїзда, який прямує в Казахстан. Дорогою помирає. Наглядачі на ходу викидають тіло з вагона.
4 
35413
Коментарі