На Трійцю у селі Сварицевичі Дубровицького району на Рівненщині ходять на кладовище й голосять на могилах рідних.

У неділю вдосвіта йдуть до лісу, збирають лепеху, трави та квіти, ламають гілки клену й берези. Зелень освячують у церкві, а після служби несуть на кладовище. Тричі обходять проти сонця могилу, замаюють зеленню. Потім, обійнявши хреста, жінки починають голосити.

Померлих запрошують відвідати родину й розповідають їм про все, що трапилося з родичами протягом року: у кого відбулося весілля або народилася дитина, хто вступив до гімназії або закінчив інститут, хто хворіє, а хто поїхав на заробітки.

— Ой мій синонько, ой мій рідненький, моя дитино дорогая! — голосить на могилі сина 79-річна Анастасія Льогка. — Моя ж дитино золотая! А чого ж од нас оддиливса? А чого ти з нами розлучивса? Моя ж дитино золотая! А я просила ж, синочок: ізкинсь пташечкию да прилети до мене в садочок да пощебечи мніє. А я вийду да послухаю, синочок, на яблоньку. То мого синочка душенька прилетіла да до мене і наплакаласа, мій синенько, мій рідненький, мій маладенький, мій кудравенький! А чого ж тобі така жізнь коротка, мій синочок, мій яворочок, мій батенько! Да покинув дівочки, да никому було пойти в школу ду їм на останній дзвоник!

Питаю в 53-річної Зінаїди Кузло, як народжуються голосіння.

— Жаль на душі, то й плачу. Я ж не писала їх на бумагі, ті слова. Вони самі приходять, — відповідає.

— У нас плаче только родня, — додає 67-річна Марія Юхимець. — Сплачишся, сплачишся й полегша  трохи на серці, а як у собі  держиш, то важко.

Хрести на могилах жінок у селі прикрашають вишитими фартушками, а на чоловічих — рушниками.

Сварицевичі — єдине місце в Україні, де прадавній звичай голосити на Трійцю зберігся донині. Пов"язаний він із культом предків і вірою, що межа між світом людей і потойбіччям на це свято зникає. Саме в цей час і в такий спосіб нібито можна безпосередньо поспілкуватися з небіжчиками.

×