Ексклюзиви
Пʼятниця, 21 вересня 2007 14:48

Картопляне поле було територією свободи

Автор: фото з архіву ЦДКФФА України ім. Г. Пшеничного
  Учні Полтавського технікуму цивільного будівництва на збиранні картоплі у приміському колгоспі ”Зоря життя”. На передньому плані комсомолка П. Гармаш. 5 жовтня 1954 року
Учні Полтавського технікуму цивільного будівництва на збиранні картоплі у приміському колгоспі ”Зоря життя”. На передньому плані комсомолка П. Гармаш. 5 жовтня 1954 року

Від радянських часів зберігся вислів, що скоро стане незрозумілим для тих, хто цього не пережив: "Нас ганяли на картоплю!". Звучить явно негативно, а тим часом одна з небагатьох речей, за які можна дякувати радянській системі, — саме оте перебування "на картоплі".

Це називалося шефською допомогою. Щороку, восени, усі були зобов"язані допомагати колгоспникам збирати врожай. Картоплю, буряки, кукурудзу, моркву, виноград, яблука. Тривало так весь вересень, а то й довше. Студенти їхали на цілий місяць. Співробітники наукових інститутів — замість вихідних. Солдати — коли накажуть. А в сільських школах уроки у вересні майже не починались: учні й учителі були на полі. Хто уникав роботи, той мав неприємності.

Кажуть, нас використовували як безплатну робочу силу. Так воно й було, але це убого-банальна бухгалтерія. Бо насправді нам платили свободою. Річ не лише в тім, що для сільського школяра вересень був ніби ще одним місяцем канікул. Але особливим: твої вчителі й однокласники — поруч, як у класі, але ви всі вільні від шкільного лицемірства, бо всі ви родом з оцього поля. Тут співається веселіше й за дівчатами бігається вільніше, ніж у шкільних коридорах. Та й самі дівчата тут — немов незнайомі, а незнайомі дівчата завжди кращі.

Так, туди й справді "ганяли". Але, скажімо, що для солдата краще: стояти в караулі під полковим прапором чи коли "поженуть" у поле? В армії на збиранні яблук я був лише раз. За дві армійські осені то був єдиний день, коли скуштував яблук. Це запам"яталося солодко й печально, як самоволка.

Студентом я провів один вересень у благословенному селі Запрудка на київському Поліссі, над Тетеревом. Ми там збирали льон. Увечері до нас приходив дідок із пляшкою самогону й розповідав екзотичну місцеву камасутру — брехав немилосердно, але гарно! Взагалі там нас любили, бо ми гості, й хотіли, щоб нам було добре — більше потім на жодній роботі я не відчув нічого подібного.

Це насолода, якої ви вже не зможете отримати просто так. Це було чимось схожим на нинішній різновид зеленого туризму, коли ви платите гроші за те, що їдете до села й можете там косити сіно, пасти корову чи копати ту ж картоплю заради душевного задоволення. Бо ви — вільна людина й так хочете.

Але тоді це було безплатно.

Колгоспів це не врятувало. Зате врятувало багатьох із нас у ті часи, коли можна було запросто забути смак свободи.

Зараз ви читаєте новину «Картопляне поле було територією свободи». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1518
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода