– Громадяни! Час не жде. Сьогодні ввечері швейцарські й німецькі війська збираються нас перерізати! Нам залишається один шлях до порятунку – узятися за зброю! – кричить на площі в Парижі журналіст 39-річний Каміль Демулен 12 липня 1789-го. Виступає перед 10-тисячним натовпом невдоволених діяльністю короля Людовика XVI.
Заворушення почалися у Франції за два місяці до того. Попередні роки видалися неврожайні, в країні відчувалася брак продовольства. 45-річний Людовик XVI з оточенням не переймалися цим. Розкошували.
Люди хочуть обмежити його владу, створюють Національні збори й починають роботу над конституцією. Король виступає проти. 11 липня звільняє популярного в народі міністра-реформатора Жака Неккера. Потім вводить у Париж 20 тис. найманців – німецьких та швейцарських солдатів. Вони розганяють збори.
Солдати французької армії долучаються до повстанців. Разом шукають і захоплюють зброю. Гармати й 32 тис. рушниць забирають з Арсеналу та Будинку інвалідів. Дізнаються, що порох і кулі є в Бастилії – старій фортеці, що стала в'язницею. У народі її вважають символом королівської влади. Прямують туди.
Комендант Бастилії 49-річний Бернар-Жордан де Лоне просить допомоги в короля. Гарнізон підсилюють 82 швейцарськими гвардійцями. У камерах семеро в'язнів – двоє психічно хворих, один убивця. Решта – фальшивомонетники.
Тисячі людей штурмують Бастилію. Частина залазять по приставлених до стін драбинах. Усередині їх розстрілюють. Тіла 98 осіб дозволяють винести з фортеці.
– Подивіться на цих нещасних, вони вже не здіймуть до вас руки! – промовляє над ними військовий і лідер революціонерів 29-річний П'єр Юлен. – Невже ви допустите, щоб перед Бастилією вбивали наших беззбройних батьків, дружин, дітей?
14 липня Бастилію обстрілюють із п'яти гармат. Де Лоне пропонує підірвати порох і знищити фортецю або капітулювати. Солдати пристають на другий варіант за умови, що їм гарантують захист. П'єр Юлен погоджується. Тоді комендант махає власним білим носовичком на палиці і спускає підвісний міст. Гарнізон збирається у дворі, рушниці складають уздовж стіни. П'єр Юлен і Бернар-Жордан де Лоне обіймаються.
Але того ж вечора у Бастилію вриваються повсталі парижани, які хочуть покарати вбивць їхніх друзів та близьких. Нападають на коменданта і ножем відтинають йому голову. Так само чинять з іншими офіцерами.
Архів викидають у рів. Звільнених в'язнів ведуть вулицями міста. Попереду несуть голову маркіза де Лоне, насаджену на піку.
– Але ж це бунт! – тільки й вимовляє король.
– Ні, це революція! – заперечує герцог Ліанкур.
Наляканий Людовик XVI дозволяє Національні збори. Зібрання вирішує зруйнувати Бастилію. Камені вивозять на будівництво мосту через Сену, решту – розбирають на сувеніри. Один із ключів від воріт фортеці відсилають у подарунок президенту Сполучених Штатів Джорджу Вашингтону. На місці будівлі встановлюють табличку: "Тепер тут танцюють".
1880-го французький Сенат проголошує 14 липня національним святом Франції.
8 липня 1944 року в Радянському Союзі запровадили податок на бездітність. Подружжя, в яких не було дітей, віддавали 6% зарплати державі. Цей збір люди називали податком на яйця. Гроші спрямовували на утримання дитячих інтернатів. Податку не стягували зі студентів та Героїв Радянського Союзу. Також звільняли від нього за станом здоров'я.
9 липня 1357-го король Чехії 41-річний Карл IV у Празі заклав перший камінь мосту через Влтаву. Перед тим звернувся до астрологів, які вирахували сприятливий день. Навіть вказали час – 5:31. Два попередні мости змили повені. Аби зміцнити споруду, архітектор додавав у будівельний розчин із піску та каменів сирі яйця. З усього королівства кожен селянин мав привезти по 50 штук. Міст назвали Карловим, і він стоїть досі.
13 липня 1985 року у Філадельфії та Лондоні одночасно провели рок-концерт Live Aid – "Жива допомога". Організували, щоб зібрати гроші для постраждалих від голоду в Ефіопії. Виступили Мік Джаґґер, Мадонна, Тіна Тернер, Пол Маккартні, Девід Бові та Боб Ділан. На стадіоні "Старий Вемблі" в Лондоні зібралися 72 тис. слухачів, на арені імені Джона Кеннеді у Філадельфії – 100 тис.
З продажу квитків отримали $127 млн. Ще мільярд охочих зі 150 країн дивилися пряму телевізійну трансляцію події.
"Поділ перетворився на смердючі руїни, частина з них ще курілась. По ньому було небезпечно ходити. Падали тліючі колоди, і можна було провалитись у присипані землею і попелом погреби. Чудові монастирі – Петропавлівський, Флорівський, Братський, 11 кам'яних і п'ять дерев'яних церков стали жертвами полум'я", –
пише історик Микола Закревський (1805–1871) про пожежу на київському Подолі 9 липня 1811 року. Вогонь винищив 2068 будинків і храмів – половину споруд тогочасного Києва. Пожежа тривала три дні. Слідчі з'ясували, що почалася вона з подвір'я міщанина Антона Авдієвського. Його син Василь запалив гусяче перо й кинув на солому. Відбудовували Поділ 20 років
2 
35413
Коментарі