Ексклюзиви
Вівторок, 20 травня 2014 10:01

"Всё имеет конец – настал конец и терпению страны"
3

Микола Сумцов
Фото: фото: mediaport.ua
Розстріляні робітники Ленських золотих копалень 17 квітня 1912 року біля міста Бодайбо. Знімки після цього масового вбивства зробив один із майстрів. Хоч фото вилучив жандармський ротмістр Микола Трещенков, вони потрапили в пресу

– Так было, так будет впредь! – заявив міністр внутрішніх справ Російської імперії Олександр Макаров на засіданні Державної думи Російської імперії 18 квітня 1912 року.

Обговорювали вчорашній розстріл працівників золотих копалень біля міста Бодайбо – тепер це Іркутська область. Загинули близько 270 та поранені майже 250 осіб. Офіційні газети занизили ці цифри вдвічі.

Робота в Бодайбо, біля річки Лена, вважалася престижною. Тут платили 30–55 руб. щомісяця – вдвічі більше, ніж у Москві чи Санкт-Петербурзі. Також адміністрація дозволяла у вільний час добувати золото і здавати за ринковою ціною. Однак працювати доводилося в умовах вічної мерзлоти по 16 год. шість днів на тиждень. Часто траплялися нещасні випадки.

Заворушення на копальнях почалися в березні 1912-го. Дружина робітника Заваліна купувала у магазині яловичину. Шматок м'яса, що кинув на ваги продавець, видався їй дивним. Жінка порадилася з іншим робітником – татарином Рахімовим. Той заявив: це – кінський статевий орган. Заваліна почала бігати поселенням і показувала покупку кожному. За іншою версією, обурення спалахнуло, коли на кухні, де готували обід робітникам, знайшли кінську ногу.

Наступного дня кількадесят чоловіків відмовилися виходити у копальні. За два тижні страйк охопив дві третини робітників "Ленского золотопромышленного товарищества" – близько 6 тис. осіб. Вимагали 8-годинного робочого дня, покращення житлових умов. А ще – щоб керівники зверталися до них на "ви". Коли арештували ініціаторів страйку, люди рушили до Народного дому копальні "Надёждинская", щоб подати скаргу окружному прокурору. Хода була мирною, проте жандармський ротмістр Микола Трещенков наказав солдатам, які охороняли копальні, відкрити вогонь.

"Всё имеет конец – настал конец и терпению страны. Ленские выстрелы разбили лёд молчания – и тронулась река народного движения. Тронулась!.. Всё, что было злого и пагубного в современном режиме, всё, чем болела многострадальная Россия, – всё это собралось в одном факте, в событиях на Лене", – писав за два дні у легальній газеті російських більшовиків "Звезда" – виходила в Санкт-Петербурзі – тоді ще невідомий комуніст Йосип Сталін.

Згодом Макаров відмовився від своїх слів. Мовляв, "это вышло совершенно случайно". Комісія, яка розслідувала події, що ввійшли в історію як "Ленський розстріл", звільнила Трещенкова й позбавила звання. Та заворушення на копальнях тривали до серпня.

18 квітня 1854 року в Санкт-Петербурзі народився Микола Сумцов – український фольклорист, етнограф і літературознавець. Походив з давнього українського роду зі Слобожанщини – прадід мав прізвище Сумець. З дитинства спілкувався російською мовою. У гімназії Харкова – сюди сім'я переїхала невдовзі після його народження – досконало вивчив французьку й німецьку. Українську опанував, читаючи твори Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ'яненка.

Усе життя досліджував український фольклор – писав про писанки, колядки та щедрівки, про народні прокляття – і давню українську літературу. Тема його кандидатської дисертації – "О свадебных обрядах", докторської – "Хлеб в обрядах и песнях". Загалом написав близько 800 наукових праць. Понад 30 присвятив творчості Тараса Шевченка. У жовтні 1906 року Сумцов, професор Харківського університету, член-кореспондент Петербурзької академії наук, уперше в Наддніпрянській Україні почав читати лекції українською мовою. За кілька місяців міністр освіти Російської імперії надіслав ректорові листа з вимогою "немедленно прекратить эту крамолу".

Микола Сумцов помер у Харкові 1922-го, вже при більшовиках

20 квітня 1939-го, у день 50-річчя рейхсканцлера Німеччини Адольфа Гітлера, засновник компанії "Порше" Фердинанд Порше (на знімку – в чорному костюмі) подарував йому один із перших екземплярів Volkswagen – "народного автомобіля". Цю подію, що відбулася під час святкового параду на проспекті Ост-Вест-Ахсе в Берліні, зафіксував фотограф Гуґо Йєґер.

Про створення автівки, що була б доступна кожному німцю, ­Гітлер мріяв перед тим, як прийшов до влади. Після призначення рейхсканцлером 1933-го запросив Фердинанда Порше на обід у ресторан готелю "Кайзергофф". Розповів про свої плани і поставив умову: коштувати машина має до 999 марок – трохи більше, як дві середньомісячні зарплати у країні. Порше одразу накреслив ескіз на серветці. Гітлер вніс кілька правок і поставив підпис. Коли конкурент Порше американець Генрі Форд побачив проект, нібито вигукнув:

– За цю каракатицю я не дав би й долара!

Передоплату на нове авто надіслали понад 300 тисяч німців. Та його масовому виробництву завадила Друга світова війна, що почалася у вересні 1939-го. На заводі "Фольксваґен" взялися виготовляти танки. Машини розтиражували лише після капітуляції Німеччини 1945-го. Нині Volkswagen – одна з найпопулярніших марок авто. Проте керівництво заводу воліє оминати факт, що все почалося з ініціативи Гітлера. А часом заснування називає 1945 рік

15 квітня 1874 року в майстерні фотографа Надара на бульварі Капуцинів у Парижі відкрилася виставка 30 молодих французьких художників. Більшість відвідувачів висміяли незвичні для них картини, повні яскравих фарб і широких мазків. Кепкуючи над роботою Клода Моне "Імпресія. Схід сонця", журналіст Луї Леруа у рецензії назвав учасників виставки "імпресіо­ністами". Художникам цей термін сподобався. Надалі вони використовували його для означення своєї творчої манери.

15 квітня 1784-го з центральної площі ірландського міста Дублін о другій дня інженер Россо й 10-річний барабанщик піднялися на повітряній кулі вище хмар. Упродовж 2 год., доки тривав політ, хлопчик вистукував на барабані дріб, щоб указати місце знаходження їх глядачам, які зібралися внизу. Це був перший в Ірландії політ на повітряній кулі.

15 квітня 1919 року в місті Лімерик – третьому за розміром у Ірландії – представники профспілок проголосили Лімерикську радянську республіку. Ірландською – Sivid Luimnigh. Головою "держави" призначили теслю Джона Кроніна. Почали друкувати свої гроші й газети. Американська преса з іронією писала про "країну рад у серці капіталізму". "Коли дзвони на соборі Святого Манчіна задзвонили до молитви "Ангел Господній", усі охоронці з червоними пов'язками встали та перехрестилися", – писала Рут Расселл із Chicago Tribune про місцевих "комуністів". За 12 днів Лімерикська радянська республіка саморозпустилася.

96 глядачів загинули 15 ­квітня 1989 року в британському місті Шеффілд на 40-тисячному стадіоні "Гіллсборо" під час зустрічі футбольних команд "Ліверпуль" і "Ноттінґем Форест". Гра викликала величезний інтерес, площа перед стадіоном була заповнена людьми. За 15 хв. до матчу поліція прийняла дивне рішення: відкрила для всіх охочих ворота однієї з трибун. Вона, відгороджена від поля сталевою решіткою, і так була переповнена. Люди опинилися в западні. На 6-й хв. гра зупинилася. Стражі порядку відкрили решітки, і на поле почали випадати трупи. 14 осіб із 96 померли в лікарні, 82 загинули на "Гіллс­боро". Наймолодшій жертві було 10 років, найстаршій – 67. Влада намагалася ухилитися від відповідальності за трагедію, звинувативши п'яних фанатів-безбілетників, які прорвали поліцейський кордон

Зараз ви читаєте новину «"Всё имеет конец – настал конец и терпению страны"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5172
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода