"Коли невеликий острів Тасманія стане густонаселенішим, а його примітивні ліси перетнуться з дорогами від східного до західного узбережжя, чисельність цієї особливої тварини швидко зменшиться аж до повного винищення. Тоді ми про неї будемо лише згадувати", – передбачав винищення сумчастого вовка у книзі "Ссавці Австралії" 1863-го англійський натураліст Джон Ґулд. У давнину собака з тигровими смугами водився в Австралії. Але пізніше залишився тільки в ­гірських лісах острова Тасманія. 13 травня 1930 року фермер Вілф Бетті застрелив останнього дикого сумчастого вовка.

Науковці називали його тилацином, від грецького thlakos – "мішечок". У самок на животі була сумка, як у кенгуру. У ній виношували вовченят. Ще одна особливість – уміли позіхати, як крокодили – розкриваючи пащу на 120 градусів. Вовк міг бігти без зупинки цілий день.

 

На початку XIX ст. починається активна британська колонізація Тасманії. Мисливці озлоблені на сумчастих вовків, бо ті забирають дичину з капканів. Фермери вважають, що ці хижаки крадуть овець і свійських птахів.

Земельна компанія Van Diemen оголошує винагороду за тилацинів. За мертвих дорослих особин платять 1 фунт – $110, за цуценят – удесятеро менше. Група фермерів на східному узбережжі створює Товариство винищення вовка.

В Європі пішла мода на цих тварин. Виловлюють живцем і відправляють у зоопарки. Більшість вовків не витримує дороги й помирає у клітках. У зоопарках тилацини відмовляються від м'яса, не розмножуються й гинуть від виснаження. Із них роблять опудала або продають хутро модникам.

Щороку знищують сотні тварин. Ще стільки ж знищує собача чума. Починаючи з 1909-го мисливці натрапляють на одного-двох тилацинів на рік.

– Цей самець бродив біля мого будинку. Хотів, імовірно, потягнути худобу, – виправдовується фермер Вілф Бетті.

За шість років у тасманійському зоопарку дохне остання тварина цього виду. Відтоді його вважають вимерлим.

 

Земля тріснула, й забили гейзери

"Наче кара небесна настала для міста. Земля затремтіла, зі столів падали предмети, стіни на очах вкривалися павутинами тріщин, що збільшувалися й розламували їх. У людей було від 40 до 50 секунд, щоб вибігти надвір і врятуватися. Той, хто повертався по дітей, хворих чи речі, гинув", – пише історик Луїс Ферреса Кордеро (1875–1925) про землетрус у колумбійському місті Кукута біля підніжжя гірського хребта Анди 15 травня 1875-го.

У тому місці сходяться чотири геологічні розломи й незначні підземні поштовхи стаються часто. У Кукуті – 21,5 тис. жителів, працює сотня торгових закладів, шкіл і ринків. Є консульства. Місто процвітає.

Земля починає тремтіти за три дні до землетрусу. Потім усі чують сильний гуркіт. Земля труситься, як ніколи раніше. Падають дахи будинків. Вони привалюють двері, люди не можуть вийти. Руйнуються кам'яні будинки, церква, великі дерева вивертаються з корінням. Із тріщин у землі б'ють гейзери із сірчаною водою.

Вітру немає, тому пил і попіл не розвіюються. Люди не бачать нічого й задихаються. Кукута стає грудою каміння і сміття. Городяни тікають за місто і там створюють табір. Під час землетрусу гинуть 5 тис. жителів, ще 9 тис. помирають від ран і хвороб.

В інших країнах дізнаються про землетрус і надсилають гуманітарну допомогу. Англійська королева Вікторія відправляє гроші, бо з цього регіону отримує какао-боби й каву.

Першими відбудовують церкву та криниці. Архітектори переплановують місто. Роблять широкі вулиці, міцні будинки з підвалами-укриттями на два виходи. Розміщують їх далеко один від одного.

"Ці створіння можна було сприйняти за якусь дивну істоту. Я побачив їх уперше худими й майже голими в човні", –

згадував британський купець Роберт Хантер (1792–1848) про зустріч у Сіамі – сучасний Таїланд – із близнюками Чангом та Енгом. Вони народилися 11 травня 1811-го в сім'ї бідняків. Мали зрослі хрящі грудної клітки та одну печінку на двох. Хантер забрав їх гастролювати із цирком по США. Брати одружилися з різними жінками та народили 21 дитину. Енг помер через годину після Чанга. Мали по 62 роки

15 хвилин тривало перше нагородження кінопремією "Оскар". Відбулося 16 травня 1929 року в банкетній залі Hollywood Roosevelt Hotel у Лос-Анджелесі. Найкращих режисерів, акторів та фільми відзначили "листами-відгуками". Золота статуетка у вигляді лицаря з мечем з'явилася за п'ять років

14 травня 1796-го англійський лікар 45-річний Едуард Дженнер провів першу вдалу вакцинацію від віспи. Помітив, що люди, які заразилися від тварин і перенесли коров'ячу віспу, вже не хворіли на людський різновид недуги. 8-річному Джеймсу Фіппсу вколов рідину з нариву хворого на коров'ячу віспу. Хлопчик мав легку форму. Через два тижні прищепив йому людську віспу. Організм поборов її. Укол на­звав вакциною – від латинського vacca – "корова".

14 травня 1900 року в Парижі відкрили ІІ Олімпійські ігри. Із 24 країн приїхали 997 учасників. Із Російської імперії були четверо спортсменів, зокрема фехтувальник-шабліст із Харківщини 29-річний Петро Заковорот. У Парижі він дійшов до фіналу змагань і посів сьоме місце. Ігри тривали до кінця жовтня.

×