– Мій дід Василь Мельничук узяв цю ложку як трофей у якогось німця під час Другої світової війни. Дід помер у 60 років, коли мені було 2. То знаю про нього тільки з розповідей бабусі. Вони жили в селі Залуччя Коломийського району на Прикарпатті, – каже 54-річна киянка Леся Мельничук. – Воювати пішов із двома старшими синами. Всі повернулися. Ложку дід носив за халявою чобота. Пройшов із нею всю війну. Коли демобілізувався – привіз додому. Потім їв нею до кінця життя. Була як талісман. Просив, щоб її берегли й передавали з покоління в покоління. Так ложка перейшла до моїх батьків, а від них – до мене. Нею дуже добре мішати густу страву, бо не гнеться.
На ручці ложки є клеймо у вигляді п'ятикутника. Посередині напис NICRO. Це означає, що виготовлена з нікель-хромового сплаву. Нижче зображений ведмідь на чотирьох лапах. Під ним слово Berndorf – назва міста в Австрії. Такі ложки виробляли там з 1838-го по 1870 рік.
Берндорфська фабрика металевих виробів належала німецькому підприємцю Альфреду Круппу. Він почав займатися бізнесом у 14 років, після смерті батька. Одним із перших запустив лінію з виробництва столових приборів – ножів, щипців, лопаток.
Герман Крупп, брат Альфреда, шукав перших замовників, пішки обходячи німецькі міста. Потім організував збут на швейцарський і французький ринки. Почав постачати продукцію до Бразилії та Східної Індії. Інший брат, Фрідріх Крупп, винайшов ложковий верстат. 1838 року завод отримав патент на виробництво
ложок і виделок. Щоденно виготовляли по 1800 штук.
1870-го економічна криза торкнулася фабрики Альфреда Круппа. Він змушений був припинити виробництво столового начиння. Від банкрутства врятувало втручання імператора Німеччини Вільгельма І. Завод перепрофілювали на виробництво зброї, а потім – рейок, які експортували до США.
2 
35413
Коментарі