"Жителі Кавказу не підкорюються Росії і воюють із нею. Конфлікт триває багато років. Цю війну вони ведуть без сторонньої допомоги. Горяни ніколи не отримували підтримки інших держав. Султан як духовний глава мусульманства здійснює своє верховенство у цих областях. Але жителі узбережжя Чорного моря, які сповідують іслам, можуть надіятися лише на себе. За останній час Османська імперія не раз зраджувала їх і залишала без допомоги", – йдеться у Декларації про незалежність Черкесії, яку друкують 1835-го в європейських виданнях. Черкеси сподіваються на підтримку інших держав у війні з Російською імперією.
Після приєднання до неї грузинських та азербайджанських земель у 1801–1813 роках Москва береться за підкорення мусульманського народу, який заселяє північно-західну частину Кавказьких гір. Об'єднує адигейців, кабардинців та черкесів. Вводить війська.
– Маємо упокорити гірські народи або винищити їх, – виступає російський імператор Микола І перед військовими.
У 1830-х споруджують Чорноморську берегову лінію укріплень.
"Черкеси нас ненавидять. Ми витіснили їх із найкращих пасовищ. Їхні аули розорені, цілі племена знищені, – пише поет Олександр Пушкін про подорож Кавказом. – Вони заглибилися в гори і звідти здійснюють набіги. Завжди готові допомогти своїм буйним одноплемінникам".
Начальник головного штабу Кавказької армії генерал-ад'ютант Дмитро Мілютін 1857-го пропонує замість горян заселити звільнені землі козаками і селянами з інших районів Росії. Береться вмовити турецького султана прийняти у себе переселенців-мусульман.
Через три роки у Стамбулі при міністерстві торгівлі формують Верховну комісію з переселення. Вона отримує незалежний статус, штат і бюджет. Відповідає за розселення кавказців і надання їм матеріальної допомоги. Пізніше замість неї створюють спецуправління у справах горців при міністерстві внутрішніх справ Османської імперії.
21 травня 1864-го черкесів починають виганяти з поселень і супроводжувати на південь. Турки просять відправляти людей невеликими партіями, на рік встановлюють обмеження – п'ять тисяч сімей.
"У Батумі (місто в Грузії, тепер столиця автономної Республіки Аджарії, що межує з Туреччиною. – Країна) почали прибувати горяни. Їх близько шести тисяч, – пише віце-консул Росії в турецькому Трапезунді Олександр Мошнін начальнику головного штабу Кавказької армії Павлу Карцову 10 червня 1864-го. – Вже відправлені до кордону чотири тисячі. Вони прийшли зі своєю худобою. Хворіють і помирають, у середньому по семеро за день. Худоба сильно виснажена і падає".
Тоді ж Павло Карцев отримує лист від тимчасового командувача військами Кубанської області Мілєнтія Ольшевського: "В наше укріплення прибули тубільці, яких мають відправити до Туреччини. Вони хворіють і помирають. Біля таборів кладовище розтягнулося на 5 кілометрів. На ньому поховано до 1500 осіб".
У Туреччині черкесів утримують у карантинних таборах. Там погані умови життя й немає харчів. Переселенці продають своїх дітей і дружин у рабство, щоб урятувати від голоду.
Нові мешканці поселень черкесів на Кавказі не можуть вести господарство в гірських умовах. Розвинені раніше садівництво, бджільництво й землеробство занепадають. Багато господарств стоять пусткою.
Намісник царя великий князь Михайло Миколайович 1867-го оголошує про припинення депортації. За цей час із Кавказу виселили понад 200 тисяч черкесів – 90 відсотків народу. Їм дозволили повертатися, але більшість відмовились.
7000 польських жовнірів та гусарів потрапили в полон до запорозьких козаків після битви під Корсунем на Черкащині 26 травня 1648 року.
Військо під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького та кримськотатарського хана Тугай-Бея розбило вояків Миколая Потоцького й Марціна Калиновського. Після перемоги гетьман почав готуватися до походу проти Речі Посполитої. Полонених віддали татарам – як плату за допомогу
"Хочемо, щоб ніхто з вас не приймав Лютера на проживання, не давав йому ні їсти, ні пити, не переховував, не допомагав і не сприяв. Хоч би де він з'явився, арештуйте його. Або негайно сповістіть нас. За таке святе діло отримаєте винагороду", –
йдеться в указі імператора Священної Римської імперії Карла V (1500–1558) від 25 травня 1521-го. Оголосив релігійного діяча Мартіна Лютера (1483–1546) єретиком і злочинцем. Той виступав за спрощення церковних обрядів і проти відпущення гріхів за гроші. Його відлучили від церкви. Переховувався, перекладав Біблію з латини німецькою мовою
22 травня 1881-го в Бухаресті коронували 42-річного Кароля Гогенцоллерна-Зігмаргена. Він походив із пруської монаршої династії. Тоді в Румунії не могли домовитися про правителя з місцевої знаті. Тому рада міністрів обрала іноземця. Він став першим королем після здобуття державою незалежності від Османської імперії. Його династія правила Румунією до встановлення диктатури Йона Антонеску 1940-го.
23 травня 1992 року в столиці Португалії Лісабоні представники США, Росії, Білорусі, Казахстану та України підписали протокол до Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Україна, Казахстан і Білорусь зобов'язалися ліквідувати або передати Росії всі ядерні боєголовки.
24 травня 1956-го у швейцарському місті Луґано провели перший пісенний конкурс Євробачення. Транслювали одночасно в усіх країнах-учасниках. Для цього створили наземну мікрохвильову мережу Євробачення. Від неї й походить назва конкурсу. У ньому взяли участь Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Бельгія, Нідерланди та Швейцарія. Кожна представила по дві пісні. Перемогла 32-річна швейцарська співачка Ліз Ассія, яка виконала пісню Refrain – "Приспів".
8 
35413
Коментарі