"За колючою огорожею я побачив дітей із роздутими від голоду животами, блукаючими очима, руками, як батоги, тоненькими ніжками. Голови величезні, а все інше ніби нелюдське, пришите. Дітлахи мовчали, намагалися втерти очі, але ті залишалися сухими: сліз уже не було. За всю війну я не відчув більшого потрясіння", – пише в мемуарах командир 107-ї стрілецької дивізії 60-ї армії тоді 32-річний Василь Петренко.
27 січня 1945-го солдати Першого Українського фронту зайшли в найбільший нацистський концтабір Аушвіц біля польського міста Освенцим.
Табір створили у травні 1940-го. Спочатку більшість ув'язнених були "політично неблагонадійні" поляки. З лютого 1943 року почали звозити з усієї Європи євреїв і циган. Слабких, літніх, жінок і дітей знищували у крематоріях. Убивали по 15 тис. за тиждень, печі працювали безперервно. В охороні концтабору було 6 тис. есесівців.
"В Освенцим посилали функціонерів партії і SS, щоб ті побачили, як знищують євреїв, – розповідав пізніше комендант табору Рудольф Гесс. – Деякі з тих, хто раніше лише говорив про знищення, побачивши, втрачали дар мови. Як ми витримували? Людські пориви повинні придушуватися й поступатися місцем залізній рішучості, з якою слід виконувати накази фюрера".
Аушвіц вважали прибутковим підприємством. Фізично міцних бранців відправляли на фабрики. На воротах концтабору був напис "Робота робить вільним". Щодня в'язні проходили через них під марш оркестру.
Два бараки керівництво виділило для зберігання коштовностей. В'язні називали їх "Канадою". У новоприбулих щодня відбирали майже 12 кг золота. Прикраси сортували і переплавляли на зливки. Жінкам стригли волосся – використовували для пошиття матраців, перук і килимів. Попіл із газових печей продавали як добриво. Рейхсфюрер SS Генріх Гіммлер пишався, що щомісяця в німецьку казну "фабрика смерті" приносила 2 млн марок.
"Побут в'язнів був влаштований так: уранці півлітра "чаю" – теплої рідини майже без кольору й запаху, вдень – миска супу з крупами, гнилою картоплею, рибою чи смердючим м'ясом. Дітям давали ще менше. Постійне відчуття голоду не полишало нас", – писав у мемуарах Сем Пивник. Його підлітком із батьками депортували з Кракова в Освенцим.
Наприкінці 1944-го табірне начальство оголошує евакуацію ув'язнених на територію Німеччини, хто не може пересуватися – розстрілюють. Вивозять 60 тис. в'язнів. Щоб знищити докази злочинів, руйнують крематорії та підпалюють склади з відібраними речами.
Бій за важливий транспортний вузол Освенцим триває три дні. Майже половина вояків – українці. Про концтабір нічого не знають. Командування налаштовує на прочісування промислової зони. Але загони натрапляють на високий мур із колючим дротом. Територія навколо нього замінована. Сапери ніч і половину наступного дня розміновують об'єкт.
"На колючому дроті навколо табору висіли люди в легкій смугастій одежі. Дуже худі, – згадував киянин Ігор Побірченко (1923–2012), який служив танкістом Т-34 у складі 5-ї гвардійської армії 9-ї Краснодарської пластунської дивізії. – Побачивши нас, вони навіть зрадіти не змогли. Вже практично не говорили. Я наказав механіку-водію не зупинятися, і ми цю огорожу розбили".
Звільнили 7,5 тис. в'язнів концтабору. Частину бараків почали використовувати як госпіталь. Через два роки на території колишнього табору організували меморіальний комплекс, почали вшановувати 1,3 млн закатованих.
27 січня 1527 року відбулася битва під Ольшаницею – тепер Рокитнянський район на Київщині. Зійшлися 20-тисячне військо татар і українсько-литовський загін на 7 тис. вояків. Князь 67-річний Костянтин Острозький дізнався, що татари повертаються з Полісся з ясиром. Вирішив урятувати бранців. Разом з іншими князями зібрав загін і влаштував засідку біля річки Гороховатки. Бій пройшов у глибоких снігах. Половина татар загинули, з полону визволили 40 тис. людей. Острозького після перемоги стали називати найвищим вождем.
29 січня 1886-го німецький інженер 42-річний Карл Фрідріх Бенц отримав патент на триколісний автомобіль. Назвав його "візок із двигуном внутрішнього згоряння". Працював на бензині. Конструктор використав колеса від велосипеда. По рівнині транспорт міг рухатися зі швидкістю 16 км/год, але на підйомах не вистачало потужності і водій мусив підштовхувати. Згодом Бенц удосконалив винахід: зробив чотириколісне шасі, коробку передач і гальма.
1 лютого 1709 року команда англійського корабля знайшла на безлюдному острові Хуан Фернандес у Тихому океані шотландського моряка 32-річного Александра Селкірка. Прожив там чотири роки й чотири місяці. Його висадили після сварки з капітаном судна. Харчувався молюсками, рослинами, приручив диких кіз. З їхніх шкур шив одяг. Після порятунку став знаменитим. Із ним зустрівся англійський письменник Даніель Дефо. Історія життя моряка стала основою книжки "Робінзон Крузо".
54 кілометри становить довжина підводного залізничного тунелю між японськими островами Хонсю і Хокайдо. Його будівництво завершили 27 січня 1983 року. Проклали на глибині 240 м. Це на 100 м нижче за рівнень морського дна. Зводили 14 років. Враховуючи часті землетруси, облаштували бічні тунелі-притулки з необхідним запасом кисню, води, продуктів і медикаментів
"Шкода, що публіка шукатиме і знаходитиме мораль у моїй книжці. Ще гірше, що сприйматимуть її серйозно. Слово джентльмена, у ній немає жодного серйозного рядка. Мої герої – просто базіки", –
прокоментував вихід книжки "Улісс" 2 лютого 1922-го ірландський письменник Джеймс Джойс. Перший наклад у 1 тис. примірників видав у Парижі. Писав роман два роки – по кілька фраз на день. Розповідає про один день із життя дублінського єврея Леопольда Блума та письменника Стівена Дедала. Вперше використав техніку "потік свідомості". Книжки цього видання вважають найдорожчими у ХХ ст.
3 
35413
Коментарі