"Рішуче робимо перший великий крок. Ми не м'ясники власного народу, а захисники селян і робітників. Закликаємо: "Смерть або свобода людям!" Вимагаємо негайного скликання установчих зборів шляхом прямих виборів. Для цього готові воювати й загинути разом із нашим кораблем", – пише у зверненні "До гнобителів народу" екіпаж найсильнішого корабля Чорноморського флоту Російської імперії панцерника "Князь Потьомкін Таврійський" 28 червня 1905 року. Розголошують його в Одеському порту. Сподіваються, що містяни підтримають заклик до революції.
За три дні до того судно вирушило із Севастополя на навчання до Тендрівської коси – біля берегів теперішньої Херсонської області. Серед моряків тоді ширилися революційні настрої, спричинені розстрілом мирної демонстрації в Петербурзі.
На борту панцерника – 781 матрос, 15 офіцерів, двоє лікарів та священник. Більшість – українці. Матроси жили в жахливих умовах. Спали на мішках із прілою соломою. У трюмах кишіло тарганами, клопами та щурами. В офіцерів були каюти з килимами.
Поповнити запаси підходять до Одеси. Капітан Євген Голиков розпоряджається, аби кухар заощадив грошей на харчах. Той купує тухлу яловичину. Для офіцерів – делікатеси й вино. Команді готує борщ із тим м'ясом, у тарілках плавають великі білі хробаки. Матроси відкладають ложки. Їдять сухарі та запивають водою.
– Чого не жерете, сучі діти? Несмачно приготували? – ходить поміж столами старший офіцер Іполит Гіляровський.
Просить гукнути лікаря Сергія Смірнова. Той дивиться на борщ.
– М'ясо чудове. Личинки – це теж м'ясо. Не хочете – викиньте їх із тарілки і їжте. Якщо відмовляєтесь, то ви просто зажиріли.
Матроси починають стукати ложками об стіл. Капітан оголошує загальний збір на палубі.
– Хто буде їсти борщ – зробіть крок уперед, – командує Гіляровський.
Перелякані та лояльні до офіцерів матроси виходять зі строю. Їх відпускають. На місці залишаються стояти близько 30 моряків. Перед ними стелять брезент. Усі розуміють, що буде розстріл.
– Час діяти, ми не можемо допустити розстрілу через гниле м'ясо, – шепоче мінний машиніст Панас Матюшенко офіцеру Олександру Коваленку. Їх випереджає унтер-офіцер Григорій Вакуленчук.
– Та доки ж ми будемо рабами! – кричить він і стріляє в бік Гіляровського.
Ранить іншого офіцера. Гіляровський стріляє в груди Вакуленчуку. Після того Матюшенко та ще двоє кидаються на офіцерів.
– Братики, що вони роблять з нашими товаришами? Забирай гвинтівки і патрони! Бий їх, хамів! Досить бути рабами! – кричать матроси.
Пораненого Гіляровського викидають за борт. Кілька офіцерів погоджуються співпрацювати з повстанцями, решту розстрілюють. Команду очолює Панас Матюшенко, який розпоряджається зварити інший обід.
– Розділіть мої гроші – 80 рублів – між моряками й батьком. Панасе, не лишай цієї справи, – помираючи говорить Григорій Вакуленчук.
Вирішують поховати його в Одесі. Миють від крові палубу й заходять у порт. Виносять тіло моряка із запискою на грудях "Перед вами лежить тіло вбитого матроса Григорія Вакуленчука. Убив його старший офіцер, бо він сказав, що борщ не годиться. Помстимося кровопивцям! Смерть гнобителям, нехай живе свобода!"
Біля покійника збираються люди, виголошують промови. Потім несуть ховати. Натовп зростає до 10 тис. осіб. Влада доручає військовим розгін мітингу. Ті починають стріляти. Гинуть і отримують поранення 123 людини, за офіційними даними. Але очевидці говорять, що жертв набагато більше.
Командування Чорноморського флоту направляє в Одесу п'ять панцерників, крейсер і сім міноносців. Але моряки відмовляються стріляти по "Потьомкіну".
На повсталому броненосці розчаровуються, що Одеса не змогла подолати опору військам і повстання захлинулося. Прямують у румунський порт Констанца. Там передають іноземним представництвам звернення, в яких пояснюють причину свого вчинку. Здаються румунській владі і стають політичними емігрантами. Корабель повертають Росії.
"Я довго очікував на цей візит і ревно молився, щоб він відбувся. Нарешті з глибоким хвилюванням і радістю я зміг поцілувати милу моєму серцю землю України. Дякую Господу за цей дар", –
сказав 81-річний Папа Римський Іван Павло ІІ, прибувши в Україну 23 червня 2001-го. Протягом чотирьох днів проводив зустрічі й меси в Києві та Львові
1300 примірників налічував перший тираж збірки французького поета 36-річного Шарля Бодлера "Квіти зла". Вийшла 25 червня 1857 року в Парижі. Французьке управління громадської безпеки вирішило, що книжка шкодить "громадській моралі та доброчесності". Присудили штраф 300 франків – близько $15 тис. на теперішні гроші. Весь тираж конфіскували. 1949-го збірку реабілітували
23 червня 1771-го в Іспанії під час кориди загинув матадор 37-річний Хосе Кандідо Еспозіто. Бик проштрикнув його живіт рогами. У середні віки кориду часто проводили під час весіль. Наречений мав встромити в холку тварини дротик, прикрашений стрічками своєї обраниці. Часом весілля доводилося скасовувати – через травмування або загибель чоловіків. У XVI ст. іспанці почали проводити кориду на центральних площах і до інших свят. Тоді й виокремилася група матадорів. Хосе Кандідо Еспозіто був першим загиблим, чиє ім'я збереглось у хроніках.
23 червня 1985 року в Атлантичний океан упав літак Boeing 747 компанії Air India. Летів із канадського Монреаля до Бомбея в Індії. На борту стався вибух. Загинули 329 пасажирів. Розслідування довело, що бомбу у вантажний відсік разом із багажем поклали індійські терористи Лал і Аммана Сингхи. Їх затримали й ув'язнили довічно.
2 
35413
Коментарі