На ярмарках на Поліссі продавали банани
– У басейні річок Прип'яті, Піни, Стиру та Ясельди розкинулося "Поліське море". Цю безмежну рівнину розтинає переплетення річок і струмків. Дорогу серед них може знайти лише досвідчений місцевий рибалка. Навесні вона прихована суцільною гладдю повені, влітку – неосяжним полем очерету. Одноманітність пейзажу в поєднанні з непереборними фізичними труднощами створюють відчуття не тільки краси, але й справжнього жаху, – виступає під час Конгресу географів у Варшаві в серпні 1934-го польський ботанік Станіслав Кульчинський.
Це чує американська мандрівниця 47-річна Луїза Бойд. Вона раніше здійснила експедиції до Гренландії та Арктики. На конгрес її делегували уряд США й Американське географічне товариство. Чула про Полісся від емігрантів із Волині, й воно цікавило своєю суворістю. Послухавши Кульчинського, вирішує одразу ж після конгресу податися туди. Регіон належить Польській Республіці, південну його частину заселяють українці.
Про бажання побачити Полісся розповідає доктору з Познанського університету Валентію Вініду. Той радить узяти в подорож географиню Ванду Равенську з Вільнюса і фотографа Станіслава Гожуховського з Варшави. Луїза пропонує їм.
Дослідники погоджуються і за тиждень рушають на схід. Їдуть американським автомобілем Packard. Керує ним Персі Кемерон, який возить Луїзу Бойд понад 20 років.
"Персі вів обережно, але вигляд Packard лякав людей і коней. Під час зупинок місцеві боялися, а потім із цікавістю збиралися навколо. Коні тікали з дороги в поле, тягнучи за собою вози, або піднімалися на диби над капотом", – писала у книжці "Міс Бойд їде на Полісся" польська журналістка Малгожата Шейнерт.
За три місяці планують проїхати через Перемишль, Львів, Дубно, Луцьк, Ковель, Кобрин, Пінськ, Несвіж до Вільно. Хочуть по кілька днів жити по поліських селах і містечках. Про все, що найбільше вражає, Луїза Бойд пише в щоденнику.
Унікальним називає ярмарок. Деякі припливають на нього за 15–20 км, торгівля у розпалі о сьомій ранку. Продають деревину, домашню птицю, овочі, яблука, груші, виноград і банани, які привозять із порту Данциг – тепер Гданськ у Польщі. Навколо багато риби, розвішаної на мотузках. Місця мало, проїхати між рядами складно. Власники возів сваряться після того, як один із них штовхає іншого.
У місцях, де немає дороги, Бойд із напарниками наймають невелике вантажне судно. На ньому розміщуються разом з автомобілем. Незвичайні пасажири привертають увагу патрульних польського військово-морського флоту. Їхні катери час від часу зупиняють мандрівників.
"Перше враження, яке справили на мене болота, – відчуття тиші, яку порушували іноді плескотом весла чи протяжним гудком пароплава, – нотує Луїза Бойд у щоденнику. – Болота тут у достатку населені птахами. Дикі качки та гуси прилітають із півночі і залишаються на всю зиму. Деякі місця непрохідні, й лише інстинкт дає змогу знаходити дорогу серед безмежних нерухомих вод, покритих високою травою і чагарником".
Місцеві користуються човнами, переважно плоскодонними, зробленими з дощок. Їх розмір коливається від одномісних для перевезення невеликої кількості сільськогосподарської продукції до великих вантажних. Пересуваються за допомогою весел довжиною близько 4 м.
"Дивним видається те, як рибалка може з першого погляду, навіть не придивляючись, знайти власні сіті, – пише про основне заняття жителів Полісся. – Дивують спритність і впевненість, із якою цей рибальський люд переміщається по водних просторах без компаса. Спійману рибу використовують для власного вжитку тільки свіжу. Місцеві не роблять ніяких зусиль для сушки та копчення. Хоча берези, яка для цього діла підійшла би, тут достатньо".
Триває сезон сінокосів. Для корму худоби використовують осоку. Чоловіки косять її, стоячи по коліно у воді. Після висихання складають у копиці на дерев'яних настилах, піднятих над землею. Взимку, коли болото замерзає, сіно перевозять у села саньми.
"Корови пасуться між болотами. Щоб дістатися з однієї галявини до іншої, вони мусять перепливати річки, – підмічає Луїза Бойд. – Свині худі, на високих ногах, чорного або чорно-білого забарвлення. Їх розводять у кожному селі. Так само курей, качок і гусей. Вівці дають вовну для домотканого теплого одягу, ще з них роблять кожухи".
"Географічне положення робить центром Полісся Пінськ. Зерно, тютюн і смалець з України йшли через нього водними шляхами до Данцига і Кеніґсберґа (тепер російський Калінінград. – Країна). Тут можна бачити плоти, що буксують колісні пароплави з найвіддаленіших східних районів. У Пінськ можна дістатися автомобілем, проте тільки в суху пору року єдиною дорогою від Кобрина (нині райцентр Брестської області Білорусі. – Країна). Шосе веде на південний захід і з'єднується з другорядними дорогами. Раз на тиждень до Пінська ходить потяг, що прямує з Варшави до польсько-російського кордону".
У Пінську – тепер центр прикордонного з Україною району Білорусі – Луїза Бойд із колегами зупиняються найдовше. 29 вересня 1934-го поселяються в готелі "Англійський". Звідси роблять виїзди по навколишніх селах.
"Поселення побудовані вище за найбільший підйом вод на високих берегах або схилах, а також піщаних дюнах. За винятком рідкісних рибальських хиж або окремих селянських садиб, званих хуторами, населення зосереджено в селах вуличного типу з чисельністю до двох тисяч жителів, – пише про Ратне – тепер райцентр Волинської області. – Поліський селянин глибоко прив'язаний до села в одну вулицю, і навіть часті пожежі не можуть відбити в нього бажання так будувати – хати тісно притиснуті одна до одної.
Воду беруть із колодязів глибиною від 2 до 4 метрів із журавлями – довгими жердинами, прикріпленими до роздвоєння стовбура дерева. Перуть одяг у річках і б'ють його дерев'яними прачами на пласких каменях.
"Вирощують овочі – капусту, моркву, квасолю й гарбуз. Картоплю на зиму зберігають під шаром соломи й дерну для вживання взимку. Хліб випікають із житнього борошна. Під буханку кладуть листя капусти, щоб не пошкодити хліба, вставляючи його в піч".
У селах подивитися на мандрівницю вибігають багато дітей.
"Більшість сільських дітей – босі, бідно вдягнені та брудні, але виглядають здоровими та щасливими, – згадувала Луїза Бойд. – Грудні немовлята – в кошиках із березових гілок, які служать колисками і підвішуються до стелі будинку. Практично кожна дитина є нянькою для молодшої. Ці майбутні рибалки й господині так упевнено керують судном, як на суші. Літні чоловіки та жінки страждають від ревматизму – і мало хто з них доживає до глибокої старості".
"Мені подобаються ніжні речі, якими насолоджуються жінки. Я не ототожнюю себе з чоловіками. Єдине, що під час експедицій не приділяю уваги своїм рукам, лише стежу, щоб їх не відморозити. Зате пудрю ніс щоразу перед виходом на палубу корабля, неважливо, наскільки суворе море в цей день. Ніщо не заважає жінці жити без звичних зручностей і залишатися жіночною", –
розповідала Луїза Бойд у інтерв'ю 1928 року
11 шкур із впольованих білих ведмедів привезла з Арктики Луїза Бойд. Під час подорожі 1926-го зняла один із перших документальних фільмів про цей край і зробила понад 700 фото
"Люди, які живуть на водних шляхах, мають особливий характер. Він відрізняє їх від мешканців інших місць. У якій би частині світу вони не перебували – індіанці Уроса з озера Тітікака, аборигени папірусових заростей озера Кьога, китайці з дельти річки Янцзи, голландці з затоплюваних польдерів – у всіх особливий спосіб життя", –
написала в щоденнику Луїза Бойд після мандрівки Поліссям
Виконувала таємні завдання міністерства оборони
1887, 16 вересня – Луїза Бойд народилася в місті Сан-Рафаель в американському штаті Каліфорнія. Її батько володів золотою копальнею. Із двома старшими братами більшість часу проводила на ранчо за містом. Освіту здобувала вдома. Каталася на конях, рибалила, полювала й мандрувала. Брати померли в юному віці від серцевої недостатності.
1918 – їде в Європу, а потім у Єгипет. Як медсестра бере участь у боротьбі з епідемією грипу-іспанки. Наступного року помирає її батько, а 1920-го – мати. Успадковує багатомільйонні статки та золоті рудники, стає однієї з найбагатших жінок Америки. Купує автомобіль і подорожує країною. Пише репортажі для журналів.
1924 – після відвідин Норвегії вирішує здійснити експедицію до Арктики. Знайомиться з норвезькими та британськими дослідниками. Наймає судно "Хобі", що його використовував полярник Руаль Амундсен. Проводить фотозйомку та полює на білих ведмедів на льодовиках. Отримує прізвиська Королева льоду та Леді Арктика.
1928 – вирушає на пошуки зниклого в Північно-Льодовитому океані норвежця Руаля Амундсена. Проходить 16 тис. км, але не знаходить його слідів. Отримує Хрест Святого Олафа від уряду Норвегії. Досліджує східний і північний береги Гренландії, фотографує і збирає зразки рослин. Матеріали публікують окремою книжкою. Один із районів острова називають Землею Луїзи Бойд.
1934 – вирушає в експедицію Поліссям. За два роки публікує матеріали в журналі The Geographical Review – описи звичаїв, культури, одягу та господарства. Потім у Нью-Йорку видає книжку "Околиці Польської країни" – альбом із 500 світлин з українського та білоруського Полісся.
1939 – отримує завдання від американського уряду вивчати магнітне поле Північного полюса. Це потрібно для вдосконалення радіозв'язку з Європою. За свій рахунок комплектує шхуну. Робить звіт про можливість облаштування військового аеродрому на Баффіновій Землі – острові на півночі Канади. До кінця війни виконує таємні завдання міністерства оборони США.
1950 – закінчує юридичний факультет Каліфорнійського університету. Входить до опікунської ради оркестру "Симфонії Сан-Франциско". Працює в раді Американської географічної спілки, обирають почесним членом Каліфорнійської академії наук.
1955 – стає першою жінкою, яка на літаку перелітає через Північний полюс. На подорожі витрачає всі статки і продає родинну садибу в Сан-Рафаелі.
1972, 14 вересня – померла в Сан-Франциско. Нащадків не залишила, ніколи не була заміжня.
3 
35413
Коментарі