- Я уявив, що мій тато - гей, - каже молодий художник Саймон за столиком у PinchukArtCentre. - Йому би важко жилося в Іспанії часів диктатора Франко. Гомосексуалістів тоді переслідували. Тому я відтворив інтер\'єр тогочасного бару з прихованою еротикою. Над барною стійкою повісив фалічні ковбаси, а на верхній полиці сховав порно-журнали.

Хтось питає хлопця про його орієнтацію.

- Я - гей.

- А що батько про це думає? - допитується 40-річний чоловік.

- Йому байдуже.

Минулого тижня у галереї Віктора Пінчука відкрилася виставка 21-го претендента на його ж Future Generation Art Prize, а дослівно - премію за мистецтво майбутнього покоління. Більшості художників - за 30, і вони вже встигли показати себе на різних бієнале.

- Навіщо підтримувати художників, яких уже знають? - питаю в директора центру Ерхарда Шнайдера.

- А що я мав знайти нового Пікассо в джунглях?

На останньому поверсі центру стоїть канадець Гарет Мур. Поруч із ним - дерев\'яний стілець, до якого притулений старий мольберт. На ньому лежить каменюка.

- Це скульптура, - пояснює Мур.

На виставці вільних художників 1917 року в Нью-Йорку можна було заплатити 6 доларів за місце і виставити будь-що. Француз Марсель Дюшан припер у галерею пісуар. Публіка була в шоці, але саме так народився мистецький рух ready-made. У ньому були і Далі, і Джакометті.

Пінчуківські художники досі топчуться дюшанівськими стежками. Складно оцінити, чи далеко вони ними зайшли. Але в одному прогрес очевидний: Дюшан заплатив 6 доларів, а один із його послідовників у PinchukArtCentre отримає від українського олігарха 100 тисяч.

×