На індонезійському Балі до кінця року не прийматимуть іноземних туристів. У країні найскладніша в Південно-Східній Азії ситуація з коронавірусом. На 14 вересня там захворіли понад

222 тис. людей і 8 тис. померли

Сара Тона Джіяді, 47 років, косметолог, Балі:

– Доньку брали в будь-який університет Китаю, Індонезії чи Індії. Обрала туристичний бізнес. Нам здалося таке рішення раціональним: хоч яке важке було б життя, туристи будуть завжди.

Я працюю в дорогому готелі. Орієнтувалися на європейців та американців. Власниця контролювала, щоб їжа завжди була свіжа. У холі стоять вази. У номерах – французькі елітні шампуні й гелі. У мене японські й американські професійні препарати для косметологічних процедур.

Спробували відкритися. Забронювали 20 відсотків номерів. Нам невигідно запускати кухню, тримати кількох покоївок. Персонал роз'їхався додому.

 

Те саме в сусідньому готелі. Вони торік найняли дизайнера. Для душових привезли матеріали з Іспанії й Італії. Для люксів замовили ексклюзивний текстиль. Закладу не відкривають. Вигідніше почекати і продати ці номери європейцям, ніж зараз обслуговувати їх дешевше для місцевих.

Дешевшим готелям нормально. Знайома має два будинки, здає невеликі квартири. Зможе заробити.

Вілан Ашмара, 37 років, фермер, Балі:

– Маю рисову плантацію на Балі. Але ніколи не сприймав її як ферму. Сюди приїжджали туристи фотографуватися. Обідали в нас. За окремі гроші пускали в невеликий зоопарк – ручні папуги, велетенські метелики.

Нормально жили. Маємо хорошу машину. Можемо купити все, що захочемо. Торік придбали два будинки. Їх здаю європейцям, які приїжджають зимувати. Не брали на них кредиту, але витратили всі заощадження. Думали відкладати гроші з оренди.

На плантації врожай дозволяли забирати працівникам. Бо для хорошої зелені використовуємо багато добрив. Цього року залишу собі. Людям платити нема чим. Багато хто повернувся до сіл, працюють на чайних чи рисових плантаціях. Роботи вистачає, але отримують мало.

Не уявляю, як проживемо. Індонезійців не здивуєш рисовою плантацією чи ручним папугою. В одній квартирі треба робити ремонт – про­гнила підлога. За цю зиму не заробимо нічого.

Ханай Костра, 48 років, юрист, Джакарта:

– Місцевий бізнесмен купив готель на Балі. Всієї суми ще не виплатив. Угоду уклали торік у грудні. Зараз хоче скасувати купівлю, повернути заклад. Каже, не зможе заробити. Йому не треба такий баласт. Суд програв. Має виплатити і те, що винен, і штраф.

Стратегічно правильно закрити кордони. Легше не пускати людей, ніж вирішувати, що з ними робити, якщо доведеться терміново запроваджувати карантин.

Із медициною ситуація катастрофічна. Лікарні в Джакарті вже захлинулися. На Балі чи інших островах є хороші медики, але вони спеціалізуються на інших недугах. Якщо буде спалах, тут нічого не зможуть вдіяти з людьми у критичному стані.

Місцеві так покладалися на туристів, що майже ні в кого немає запасного плану.

Деякі готелі відкрили, решта чекають на багатших туристів. Кажуть, можуть бути законсервовані шість місяців. А якщо це все на два роки?

Ахмад Га Ні, 34 роки, шеф-кухар, Балі:

– Щойно з'явилися перші туристи, ми відкрилися. Ціни знизили. Персоналу не скорочував, але під час карантину майже всі роз'їхалися. Маю одну прибиральницю замість трьох. Із чотирьох офіціантів лишився один. Й один помічник у мене, а було четверо.

Тим, хто зостався, нема куди йти. Прибиральниця – найстарша з 11 дітей. Вдома їй немає місця. Вона ще торік просилася підробити офіціанткою. Але не було вакансії. Зараз працює. Під час карантину доглядала тут усе. Вигляд маємо охайний. Люди приходять.

Не всі ресторани відкривають. Хтось чекає на кращі часи. Але ми не можемо простоювати.

Найважче нічним клубам і сувенірним крамницям. Вони орієнтувалися на іноземців. У друга клуб попрацював тиждень. Не заробив навіть на зарплату людям.

6,3 мільйона туристів відвідали Балі торік. 2020-го на острові побували 800 тис. людей

3 росіян депортували з Індонезії минулого тижня. Попри заборону вони прилетіли внутрішнім рейсом на Балі

×