– Якщо людина відчуває страх чи паніку, треба зробити паузу, хвилину помовчати, роззирнутися навколо, щоб зрозуміти, наскільки ситуація небезпечна й чи взагалі небезпечна? Подумати, як чинити правильно, – каже психолог 48-річна Лілія Горчакова.

Бігти кудись із витріщеними очима не рекомендую. Бо у страху великі очі.

Необдумані вчинки – ознака паніки. Коли людина ціпеніє – це одна з ознак стресу. Все це через неусвідомлення, нерозуміння.

Найперша допомога – підтримка й розуміння. Неважливо, від кого. Навіть від того, хто просто стоїть поруч. Людина може підійти й хоча б сказати добре слово. Треба бути готовим поділитися теплом, бо в шокових ситуаціях часто починаються дрижаки й холод. Щоб зігріти когось, не треба бути кваліфікованим спеціалістом. Треба бути людяним. Професійну психологічну допомогу мають надавати кваліфіковані кризові психологи, які в цьому розбираються. Часто вони такі ситуації самі переживали.

Дорослі зазвичай пропускають стресову ситуацію через страх прожитого досвіду. А діти сприймають її в моменті – тут і зараз. Їм важче це перенести. Перша психологічна допомога – обійми, добрі слова – для дітей і дорослих не відрізняються. До дитини треба присісти, щоб отримати контакт очей, щоб було розуміння – ви безпечні. Варто сказати щось добре, розтерти ноги, принести чаю, обійняти. Найголовніше – проявити підтримку. Але треба обов'язково питати, чи дозволяє людина до неї торкатися. Бо особисті кордони не маємо права порушувати. Якщо людині це неприємно, може відбутися емоційний сплеск – м'яко кажучи, непозитивний. Тому всі дії треба озвучувати. Або ж запитати: "Як я можу допомогти?" Можливо, достатньо буде, щоб хтось посидів поруч і помовчав. Якщо сказати: "Підкажи, як тобі допомогти?" – це також неочікувано. Цими словами вдасться вивести із заціпеніння. Людина почне до себе дослухатися і прийде до тями.

×