Сергій ПРОСКУРНЯ, 53 роки, режисер
Костюми - це реконструкція одягу з малюнків Шевченка. На них пішло 3 кілометри льону завширшки 92 сантиметри. Пошили за два тижні. Навмисне немає жодної вишиванки. Ця вистава - ескіз. Нас надихнув образ аркуша паперу, на якому можна написати текст, зробити малюнок. Максимально світлі костюми, на які лягає проекція. У наступних виставах з'являтиметься колір.
У фіналі актори виходять в одязі з "Катериною", надрукованою на костюмах за дуже дорогою технологією аквапринт. Фарбу наносять спеціальними чорнилами, які просочують кожну ворсинку. За весь друк у виставі - 100 фрагментів 80 на 60 сантиметрів - ми заплатили 9,5 тисяч гривень.
Виставу почали робити з кінця зими. Вийшов з акторами 23 лютого і ми п'ять днів працювали на голому майданчику. Із 28-го на сцені почалися зварювальні роботи. Все робили у надзвичайно спресованому темпі. Останнім часом це моя методика. Мені комфортніше взаємодіяти у такий спосіб з акторами. Максимальна мобілізація. Були зайняті практично цілодобово. До того ж, театр дозволив це втілити - на 10 днів скасували всі вистави. Якби готували повільніше, вистава була б дорожчою. Також не могли забрати на довший час Петра Панчука, бо він дуже зайнятий у театрі Франка. З ним працювали по 18 годин на день. Був щасливий, поїхав сьогодні до Києва зі словами: "Буває, гляну текст після прем'єри - і така огида. А тут відкриваю і хочеться ще шукати нові деталі".
Дуже важливою була робота із виконавцем усіх пекельних образів - Андрієм Жилою. Це друга після Шевченка роль, його альтер еґо. Викрешую з нього експресію спеціальними режисерськими прийомчиками - від ненормативної лексики до роботи на підсвідомість. На одній із репетицій він викликав швидку допомогу. Я нічого не зробив, просто був дуже вимогливий. Лікарі сказали, що в нього нервовий зрив. А всі думали, що інфаркт.
Сам Шевченко нас провокує на високий стиль. Але з нього легко скотитися до високопарності.
Глядач, який потрапить на спектакль 2014 року, вивчить біографію Шевченка з наших вистав у всіх складових. Триватиме 8 годин. Люди мають іти готовими до цього. Все рухатиметься - світло, екрани, багато анімації. Акторів оточуватиме деталізований світ робіт Тараса Григоровича. Вірші, які читатимуть актори, з'являтимуться у вигляді рукописів на екрані. Увесь простір вистави нагадуватиме кінофільм "Матриця". На жаль, до 3D-технологій не дійде, ми ж не будемо новий театр для цього спеціально будувати. Але плануємо реконструкцію сцени.
У фінальній п'єсі будуть задіяні всі актори попередніх частин. Можливо, навіть п'ять Шевченків, бо в першій частині, де йому від 6 до 16, на головну роль доведеться взяти двох.
Як можна закидати виставі пафосність? У сцені, коли Шевченко приїжджає в Нижній Новгород, де зустрічає Щепкіна, він готується йти в театр і надягає на себе бороду. Стає схожий на автопортрет. Він переодягається, як для різдвяного вертепу. В цей момент на сцені співають колядку. Так я граюся на асоціаціях із традицією народного театру і тим, що Шевченко міг себе висміювати. Коли повернувся із заслання, він ходив Петербургом у блакитному циліндрі. У той же час - фотографувався як український дід, народник. Він був різний, часом просто провокував.
А сцена, де він Щепкіну признається про дівчаток пані Гільди! У "Щоденнику" 1857 року, періоду короткого перебування у Нижньому Новгороді, оповідав, як ночував у будинках розпусти. Писав: "Сьогодні знову прокинувся у закладі пані Гільди".
Навіщо публіці знати, що Ликера була повією? Куліш тисячі разів попереджав, що вона може заразити. Насправді, Ликера його просто роздягала, зробила з нього спонсора. Та мені цікавіше розробити її розмову зі Сторожем поета у його останні дні, ніж тикати Шевченкові пальцем в око, що він порушував суспільну мораль.
4 
35413
Коментарі