Четвер, 10 грудня 2015 14:15

Київ зараз пропонує вільний простір, якого за кілька років уже не буде

У Німеччині немає міністерства культури

Афіші уявних подій розклеїли в райцентрах України. Обіцяють привезти європейський світовий балет до Жмеринки, діджея світового класу – до Бучача та міжнародний фестиваль короткометражних фільмів – у Краматорськ. Унизу плакатів пояснення від Ґете-Інституту: "На жаль, події такого масштабу не проходять у віддалених від столиці містах. Вирішити цю проблему допоможе культурна децентралізація". Розмовляємо про неї з Фрідеріке Мьошель, референтом Ґете-Інституту з питань культурних програм і педагогічної кооперації

Який невикористаний потенціал помітили в українських обласних центрах чи маленьких містах?

– Скрізь у маленьких містечках зустрічали людей, які прагнуть щось робити і змінювати ситуацію. Проблеми починаються, коли не знаходять партнерів. Або зовсім нема інтересу з боку управління культури. Часто трапляються пасивність і налаштування, що без грошей та інфраструктури нічого досягнути не вдасться. Його десятиріччями розвивала радянська система. Цей настрій: "Я сам не робитиму нічого, на свою відповідальність. Мені потрібний поштовх іззовні". Люди не можуть покластися на себе, бо завжди був хтось. Якась організація, яка забирала частину завдань на себе. Управління культури загнані в кабалу законів. Здебільшого не намагаються вийти за їх рамки. Бо поодиноким бійцям завжди складніше.

Ґете-Інститут розпочав програму розвитку культури в регіонах. Як це діє?

– Ми й раніше працювали з регіонами, але заходи відбувалися переважно у Києві. Так зручніше організувати. Але зараз здійснюємо проект "Круглі столи". Вибрали Одесу, Вінницю, Запоріжжя, Рівне й Чернігів. Раз на місяць учасники постійної групи зустрічаються в іншому місті, обговорюють важливі для них теми. Немає експертного впливу ззовні. Модератор задає групі імпульс, але суть події – в організації обміну між співрозмовниками.

  Фрідеріке МЬОШЕЛЬ  Референт із питань культурних програм і педагогічної кооперації Ґете-Інституту Народилася в Бонні, Німеччина. Вивчала німецьку й англійську літературу. У Кельнському університеті. 2007–2012-го очолювала відділення зв’язку Ґете-Інституту в Дубаї, згодом два роки керувала мовним департаментом інституту в Ташкенті, Узбекистан. Із 2014-го працює в Ґете-Інституті в Києві. ”В Україні значно легше здійснювати творчі проекти, – порівнює з ситуацією в Узбекистані. – Наприклад, якщо українські діячі культури хочуть спробувати щось нове – їм не важливо, чи відповідає це директивам мінкульту”. Захоплюється подорожами й світовою літературою. Любить готувати й куштувати страви іноземних кухонь.
Фрідеріке МЬОШЕЛЬ Референт із питань культурних програм і педагогічної кооперації Ґете-Інституту Народилася в Бонні, Німеччина. Вивчала німецьку й англійську літературу. У Кельнському університеті. 2007–2012-го очолювала відділення зв’язку Ґете-Інституту в Дубаї, згодом два роки керувала мовним департаментом інституту в Ташкенті, Узбекистан. Із 2014-го працює в Ґете-Інституті в Києві. ”В Україні значно легше здійснювати творчі проекти, – порівнює з ситуацією в Узбекистані. – Наприклад, якщо українські діячі культури хочуть спробувати щось нове – їм не важливо, чи відповідає це директивам мінкульту”. Захоплюється подорожами й світовою літературою. Любить готувати й куштувати страви іноземних кухонь.

На початку 2015-го ми письмово звернулися до близько 30 міст. Запропонували заповнити анкету. Цікавилися, зокрема, чи проводилися за останні п'ять років спільні події разом з управліннями культури й іноземними організаціями або місцевими активістами? Також враховували – наскільки готові міста бути надійними партнерами в цих проектах. Майже всі заповнили анкети. Ми обирали з тих, які вже доклали зусиль до співпраці.

В Україні культура – києвоцентрична. Чи була колись у Німеччині така проблема, що все відбувається в Берліні?

– У нас – федеративна республіка. Федеральні землі мають вирішальний голос у питаннях освіти й культури. У Німеччині нема центрального міністерства культури. Є державний секретар із питань культури, є деякі директиви. Наприклад, щодо охорони пам'яток. Решту вирішує місцева влада.

Але досвід Німеччини може бути корисний. Приміром, як вибудовували культуру заново після падіння Берлінської стіни міста Східної Німеччини – Берлін, Дрезден, Лейпциг. ­Також можна перейняти досвід Рурського регіону – колишнього промислового краю. Там добували метал і вугілля. Однак більшість промисловості померла і Рур заявив про себе як культурний регіон.

У Східній Німеччині були простори, яких уже не було в Західній. Ще не з'ясували до кінця майнові та правові питання – кому належать спорожнілі будівлі. Однак знайшлися молоді творчі люди, які зорієнтувалися, як їх використати. Орендні ставки там, порівняно із Західним Берліном, були дуже низькі. У 1920-х Берлін вже був магнітом для людей мистецтва. У 1990-ті люди знову подалися до нього.

Київ зараз теж пропонує вільний простір, якого, можливо, за кілька років уже не буде. У Берліні він зник років за 15–20. Райончики, де можна було зустріти людей із субкультур, тепер зайняли звичайні грошовиті мешканці. Субкультури витісняються, щезають, Берлін втрачає свою привабливість.

А як змінився Рурський регіон?

– Колись це був індустріальний центр Німеччини і найбільший промисловий регіон Європи. Досить забруднений, мав проблеми з екологією. Рур був магнітом для мігрантів.150 років тому туди їхали з Польщі. У 1960–1970-х поселилося дуже багато турецьких сімей. У 1980-ті почали планувати, як змінити Рурський регіон. Там і зараз чимало промисловості, але Рур перетворився на регіон послуг. Вивільнилося багато приміщень. У них організували музеї, стали проводити фестивалі. І тепер Рур ідентифікується насамперед із ними й культурою.

Люди, які пишалися, що були шахтарями, робітниками – самі змінилися чи відбулася зміна поколінь?

– Це був довгий процес. У дитинстві пам'ятаю демонстрації, більшість не хотіли це приймати. Але держава виплачувала їм допомогу, організовувала перекваліфікацію. Людям казали: є перспектива, вона далека, але є. У шахтарів була своя культура. Зокрема, вона виражалася у мові – прямолінійній. Зараз є магнітики з написами на цьому шахтарському діалекті. І люди не комплексують, а пишаються історією свого краю. Апогеєм транс­формаційного процесу був 2010 рік, коли вперше цілий регіон – Рурський, а не окреме місто – став культурною столицею Європи. З містом Ессеном на чолі, але у всьому регіоні відбувалися заходи, пов'язані з цим.

Автор: фото: REUTERS
  Свою 35-метрову сталеву інсталяцію ”Учень чародія” учасники німецької арт-групи Inges Idee назвали на честь відомої балади Ґете. В ній учень мага невміло повторює обряди свого вчителя. Ненароком викликає темні сили, не може з ними впоратися й гине. В творінні Inges Idee електрична опора виривається, ”втікає” від ліній електропередач і дістає удар струмом. Роботу виставили 2013-го в рамках мистецького фестивалю Арт Літо в Рурі, Німеччина. ”Сцена для цього бунтівного танцю – земля регіону, відзначеного важкою промисловістю, – пояснюють митці. – Він порушує нові запитання в наш час зміни клімату й переоцінки джерел енергії та нагадує про минуле Рурського регіону”
Свою 35-метрову сталеву інсталяцію ”Учень чародія” учасники німецької арт-групи Inges Idee назвали на честь відомої балади Ґете. В ній учень мага невміло повторює обряди свого вчителя. Ненароком викликає темні сили, не може з ними впоратися й гине. В творінні Inges Idee електрична опора виривається, ”втікає” від ліній електропередач і дістає удар струмом. Роботу виставили 2013-го в рамках мистецького фестивалю Арт Літо в Рурі, Німеччина. ”Сцена для цього бунтівного танцю – земля регіону, відзначеного важкою промисловістю, – пояснюють митці. – Він порушує нові запитання в наш час зміни клімату й переоцінки джерел енергії та нагадує про минуле Рурського регіону”

Чим українська культура може бути зараз цікава європейцям?

– Саме завдяки культурним заходам Україна добре представлена в Німеччині. Мабуть, тому що багато українських митців брали участь у подіях Майдану. До нього німці не могли пояснити, що таке українська культура і чим Україна відрізняється від інших країн. Хоча вже були Курков і Жадан, яких перекладають і знають у Німеччині. Тепер сучасна українська культура все дужче входить у свідомість західної публіки. У газетах частіше пишуть про кінофестиваль в Одесі, про українських учасників кінофестивалю Dok Leipzig.

Сергій Жадан казав, що на презентаціях у ­Німеччині запитань ставлять більше, ніж в Україні. Люди приходять, їм це цікаво. "Їм взагалі все цікаво". Звідки це береться?

– Це питання виховання. Дітям дозволяють і заохочують ставити критичні запитання. Це починається в дитячому садочку і підтримується родинами. У 1960–1970-х сформувалося покоління, яке переосмислило історію Німеччини й задалося питанням: "Що треба зробити, щоб наші діти стали людьми відкритими, мислячими і свободомислячими?" Тепер, коли на сцені виступає відомий автор чи політик, люди не тремтять перед ним, не завмирають. Почуваються вільно і ставлять запитання.

Зараз ви читаєте новину «Київ зараз пропонує вільний простір, якого за кілька років уже не буде». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 960
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути