- У вас сумка не залишалася в салоні? - звернувся до водія маршрутки високий худорлявий чоловік передпенсійного віку в спортивних штанях і брудній байковій вітровці із секонд-хенду. У руках тримав пакетик із десятком яєць.

- Залишалася, я її в магазин віддав, - кинув водій, не повертаючи голови.

- Там Біблія була і... - продовжив чоловік.

- Та мені без різниці, - мотнув головою неголений щуплявий шофер, поглядаючи на дорогу. - Я відніс її в магазин на Червоному Хуторі.

- Ху-х! Слава Богу! - зітхнув пасажир. - Господь зберіг. А люди ще не вірять.

Він торжествуючим поглядом обвів салон.

- Там, головне, адреси були і Біблія, - знову нахилився до водія.

- Та хоч Коран! - відмахнувся той, перемикаючи швидкість. Автобус смикнувся і пакет у руках пасажира ледве не стукнувся об поручень. - Він сказав, що ввечері забере.

- Хто? - не зрозумів чоловік, відновивши рівновагу.

- Ну той, що зі мною їхав.

- Так це ж я з вами їхав. То моя сумка. Чорна така, через плече?

- Ні, красна, - відповів водій, відраховуючи на ходу здачу. - То вчора було.

- А-а, - розгублено мовив пасажир. - А я сьогодні вранці їхав, десь о сьомій двадцять.

- Ні-ні, сьогодні нічого не було.

Чоловік кілька хвилин їхав мовчки, приречено потупивши голову.

- Ну що ж, нема, так нема, - сказав ніби сам до себе. - На все воля Божа.

Десь перед мостом Патона зійшов.

- Так що, він уже не знайде своєї сумки? - підійшов я до водія на кінцевій зупинці, Контрактовій площі.

- А я знаю?! - сердито вигукнув змучений шофер, запалюючи цигарку. - Хай шукає! На цьому маршруті 15 автобусів.

×