Держава майже не приділяє уваги спорту
Із чим асоціюється Олімпіада-2018?
– Із біатлоном. У чоловічій гонці в мас-старті француз Мартен Фуркад випередив німця Симона Шемпа на 0,018 секунди.
Увесь турнір був конкурентний. Головними героями стали шведські біатлоністи, а не Фуркад чи німкеня Лаура Дальмаєр. Це логічно, у Швеції був сильний тренер Вольфганг Піхлер. У шведському Естерсунді є траса – аналог тієї, яка була у Пхьончхані. Шведи знали, на якому пульсі спускатися. Їхня група науковців аналізувала структуру снігу. Підбирали змащення для лиж, реагували на зміну погоди, врахували всі деталі.
Друга асоціація – "золото" нашого фристайліста Олександра Абраменка. Ще відзначу киянина 19-річного Владислава Гераскевича, який посів 12-те місце в скелетоні. Він тренується у Латвії. Задля кращої підготовки Владислава його батько заліз у борги.
Гераскевич може стати олімпійським чемпіоном?
– Він ітиме далі, але невідомо, в якому напрямку. Хоче залишити скелетон, бо завеликий для цього виду спорту. Йому краще переорієнтуватися на сани чи бобслей. Але там постає питання грошей, бо один боб коштує понад 100 тисяч євро. Другий момент – чи зможе Україна втримати Владислава? Його запрошує Латвія.
Чому наші провалили біатлон?
– Чоловіки здатні боротися за медалі лише іноді. Коли всі лідери провалюються, а нам вдається поєднати швидкість і стрільбу. У нас малий резерв – усі чоловіки бігли шість етапів Кубка світу без замін. Руслан Ткаленко й Артем Тищенко мінялися, але вони – не основні. Сергій Семенов випав, бо його перевантажили на тренуваннях.
Оптимальний варіант за нинішнього стану – місце у двадцятці. Дмитро Підручний із двома "нулями" в спринті (жодного разу не промахнувся на двох вогневих рубежах. – Країна) – 21-й. Це все, що треба знати про чоловічий біатлон.
Справи в жіночому найкраще характеризують слова Валентини Семеренко: "Навіть якби мені відняли хвилину, а не додали (в "індивідуалці" промах у стрільбі карається додатковою хвилиною. – Країна), я б все одно не боролася за медалі".
Тренери хотіли, щоб упродовж сезону в дівчат було два піки. З першим вгадали, у грудні мали хороші результати на етапах Кубка світу. З другим – провалилися. Перед Іграми чогось поїхали в Казахстан. Там температура – мінус 20. Тренуватися в таких умовах неможливо. Завчасно вирушили до Пхьончхана, але підняти команду з дна не вдалося. Дівчата не дотягували навіть до свого середнього рівня.
Це проблема президента Федерації біатлону Володимира Бринзака?
– Він зробив ставку не на тих тренерів, які могли б дати результат. Прорахувався як менеджер. Питання виникають і до головного тренера – словенця Уроша Велепеца. Він виправдовується, що дівчата хворіють. Але в усіх командах хворіють. Німкеня Лаура Дальмаєр – теж. Однак це не завадило їй виграти два перші старти Олімпіади.
Від Велепеца очікували більшого?
– Він працює три роки. За один-два сезони людина має показати результат чи окреслити напрямок руху команди. Головний старт – Олімпіада. Результату немає.
Три роки тому Валентина Семеренко стала чемпіонкою світу.
– Її готував Григорій Шамрай. Велепец "вів" тільки Юлію Джиму й Ірину Варвинець. Це нормально. Фуркад має свого тренера. Той співпрацює з наставником національної команди, коли там виступає його підопічний. Там тренери працюють разом. У нас же немає певної ієрархії, структури відносин. У головного тренера в підпорядкуванні лише дві з половиною спортсменки. Бринзак бачив ситуацію, але сподівався, що "прокатить".
Від Велепеца не треба відмовлятись. Однак варто обмежити його функції. Завдяки роботі з ним, Юлія Джима побігла, додала стабільності у стрільбі. Кожен тренер має свою методику, проте вона підходить не кожному спортсмену. Словак Юрай Санітра – головний тренер чоловічої збірної України. Хлопці його добре сприймають, але його методи не підійшли Олександру Жирному.
В Україні є недооцінені тренери. Василь Карленко готував команду до попередньої Олімпіади. Тоді ми виграли естафету, а Віта Семеренко взяла індивідуальну "бронзу". Чому його змінили – парадокс.
Перед жіночою естафетою Валентина Семеренко публічно розкритикувала тренерський штаб збірної. Написала: "У нас не команда, а дупа". Це правильно?
– Я її не підтримую – не слід виносити сміття. Але й тренерів не виправдовую. Вони не поставили Валентину на естафету, своє рішення передали адміністратором, стали її уникати.
Сестрам Семеренко – по 32 роки, Підгрушній – 31. Які наші перспективи в жіночому біатлоні?
– Маємо 23-річну Юлію Журавок. Вона додає у швидкості, добре стріляє. Але її та 23-річну Настю Меркушину треба забирали з другорядних стартів і виводити на головні. За чотири роки Меркушина може стати новою Юлією Джимою. Є сестри Дмитренко, Ганна Кривонос – чемпіонка світу серед юніорок. Перспективніші – швидкісні спортсменки. Вони можуть компенсувати промахи на вогневих рубежах.
У чоловіків резерв менший, а конкуренція у світі – вища.
Українські лижники посідали місця у восьмому десятку. Чому?
– Ми втратили перспективних тренерів – вони виїхали за кордон. У нас трудяться ті, кого спрацювали в топових лижних країнах і скинули нам. Але вони все одно кращі за лижі, на яких тренуються спортсмени.
Що треба зробити, аби Україна прогресувала у зимових видах?
– Втрачаємо позиції в спорті загалом. Держава майже не приділяє йому уваги.
У Буковелі зараз будують парк зимових видів спорту. Буде інфраструктура – буде висвітлення у засобах масової інформації. Діти, які бачили виступ Олександра Абраменка (виграв золоту нагороду Олімпіади-2018 у фристайлі. Дисципліна – лижна акробатика. – Країна), захочуть повторити його успіх. У країні ще є кваліфіковані тренери. Але навіть якщо все піде добре, вагому роль на Іграх Україна відіграватиме не раніше, ніж за 20 років.
Коментарі