"Писати про часи Кучми важче, ніж, скажімо, про часи Майдану. Бо на Майдані чітко зрозуміло, де герої, а де - покидьки. А от на початку 2000-х і герої ще не герої, і покидьки не до кінця такі", - каже письменник Владислав Івченко.
В рамках VII "Книжкового Арсеналу" відбулась дискусія між письменницею з Відня Танею Малярчук, киянами Андрієм Курковим та Владиславом Івченком. Говорили про літературу як ліки від забування і чи можна розповісти історію через пам'ять. Історію не можна відтворити, потребуємо посередника. Ним може стати розповідь очевидця, книга чи фільм. Але чи має право художня література переповідати історію?
"Історія – товар, який швидко псується. Її постійно треба оновлювати. Але роблячи так, підганяємо її під сьогоднішні погляди, - каже Андрій Курков. – У кожного часу своя музика. Письменник має знайти той інструмент, який його загіпнотизує під той час. Можна слухати старі пісні, дивитися фільми. Ти просякаєш енергією часу. Вона заразна. Фактично стаєш свідком того, чого не бачив. Успіх книжки залежить від того, як розказана історія. Якщо читач приймає її і довіряє герою, він автоматично вірить, що описане справді відбувалось. Я часто провокую читачів у своїх романах перевіряти історичну достовірність описаного. В одному з них сучасний герой з-під Києва містичним чином опиняється в Очакові 1957 року. Жоден з читачів не питав, чи достовірно я описую побут і місце дії, та чому саме 1957 рік. Вони приймали це як частину історії, не висловлювали підозр. Я 15 років їздив до Очакова, спілкувався з місцевими жителями. Пригощав то вином, то квасом. 1957 умовний рік. Цікаво було описати український Очаків за Радянського Союзу. Щоб писати про 1960-ті треба вживатися в образ того часу. Робити собі зранку, скажімо, коктейль "Сльоза комсомолки".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Російська імперія виникла як "байстрюк" нашої з поляками історичної війни" - Забужко
Таня Малярчук отримала премію "Книга року ВВС" за свій історичний роман "Забуття" про В'ячеслава Липинського. Каже, що їй важливо було самій перенестись у той час, а не щоб читачі їй повірили.
"Немає об'єктивної історії. Важливо, як ми ту історію інтерпретуємо зараз, і що вона нам дає сьогодні. Не можу гарантувати, що читач відчує ту ж емоцію, що й я, читаючи. Кожен сприймає твір через власний досвід, - каже Таня Малярчук. - У мене був період, коли я збирала багато історичного фактажу. Зрозуміла, що потопаю у цих датах. Де ж література? Історичні деталі важливі, зв'язують нас з тим часом. Але достатньо одної такої деталі. Коли писала "Забуття", знайшла цікавий факт. За радянських часів інтелігенцію заарештовували зазвичай вночі. Могли прийти о третій ночі. Основне, що треба було встигнути взяти, – порошок "арагац". Від блищиць та клопів. Не їжу, не книжки, а саме цей порошок. Бо коли люди потрапляли у тюрму, там кишіло паразитами. Намагались будь-що пронести його з собою. Якби була змога зробити так, щоб якоїсь події не сталося, викреслила б з історії України Голодомор. Він найбільше вдарив по українській ідентичності. Моя бабця пережила його. Постійно згадувала ті жахливі часи. Було зациклення на їжі, як чомусь священному. А минулого року нарешті померла. Думала, коли її не стане, зникне ця пам'ять. Але вона жива і продовжує боліти".
3 
4880
Коментарі