18 квітня 1929 року в Москві відбулася прем'єра фільму "Злива. Кіноофорти з історії Гайдамаччини". Це був режисерський дебют українського скульптора Івана Кавалерідзе.
Дія поеми "Гайдамаки" Тараса Шевченка, за мотивами якої знімали стрічку, відбувається 1768-го під час селянського повстання на Правобережній Україні. Коліївщину очолив Максим Железняк та уманський сотник Іван Гонта. Гайдамаки захопили Умань, але успіх розвинути не вдалося через внутрішні чвари. Приборкати повстанців полякам допомогла російська імператриця Катерина ІІ, за сюжетом.
Усю картину Кавалерідзе знімав в павільйоні 30 на 20 метрів Одеською кіностудії Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). "Злива" мала бути майже статичною, зосередженою на світлотіні. Митець кинув виклик звичному тоді різкому динамічному монтажу.
До нашого часу фільм не зберігся. Є лише окремі фото.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стратили видатного теоретика українського танцю
Першою ця кіноробота була й для Олексія Калюжного. Він один з основоположників української школи кінооператорства.
"Поставив собі завдання створити фільм де повстанці мусили скидатися на гранітні брили, Катерина Велика – на мармурову статую, польський король і двір – на сцени з гобеленів, а селяни під час роботи мали нагадувати офорти", - згадує поет Микола Ушаков в книзі "Три оператори".
"Чому у фільмі не справжня земля? Бо справжня розсипається так як вона хоче, а не так, як того бажає режисер. Він хоче, щоб брили дибилися великі, грізно вставали і падали, створюючи чергуванням світла і тіні потрібний ритм", - згадував Кавалерідзе.
Роль селянина Івана зіграв Степан Шкурат - головна зірка "Землі", "Івана", "Щорса" Олександра Довженка.
Після прем'єри у Москві "Зливу" 13 червня 1929-го показали в Києві. Картина йшла з обов'язковою приміткою "не для села". Головний комітет з питань репертуару при органі цензури Головліті розкритикував стрічку. Фільм назвали незрозумілим, не зв'язним, дуже розтягнутим. В архівних документах значиться, що він тривав 6 годин. Цензура вважала ‒ "Злива" не вносить ясності у тему Гайдамаччини. У формалізмі Кавалерідзе побачили авторську трактовку подій в дусі "буржуазного націоналізму". На екрани фільм більше не допускали.
У Вінниці на показ "Зливи" йшли натовпи. У Центральний парк міста десятки вінничан принесли транспаранти ‒ "Зливу повинні бачити всі робітники". Молодь закликали переглянути стрічку, бо це допоможе українському мистецтву.
Після "Зливи" Кавалерідзе ще раз повернувся до теми Гайдамаччини. У 1931 році зняв звуковий фільм "Коліївщина". Івана Гонту там знову зіграв Іван Мар'яненко.
У 1922 році в Україні створили ВУФКУ, який контролював усю кіносферу в республіці. Коли реконструювали Одеську кіностудію, а пізніше відкрили київську філію ВУФКУ, вітчизняне фільмовиробництво пережило небувалий підйом. Режисери намагалися поєднати революційну тематику з пригодницькими та мелодраматичними жанрами. Екранізували національні твори, наприклад "Борислав сміється" Івана Франка. Здобутки українського кінематографу нівелював сталінський терор 1930-х.
2 
4880
Коментарі