— Знайшов весільне фото прабабусі з прадідусем 1916 року. Жили в маєтку на Полтавщині, мали великий сад. Не знав, що фотокартка збереглася. Спочатку поставив у рамку. Потім створив фон з емалі, використав інший одяг, додав нашийних прикрас. Зробив картину 2016-го — рівно за 100 років після їхнього весілля, — розповідає художник Олексій ­Коваль, 40 років.

Створив "Малу українську серію" з 28 емалей. Представив у столичний галереї "Триптих-арт".

— Переношу малюнок з картону на мідну пластину. Потім занурюю її в хімічний реактив. Так отримую фактуру і перемички, що розділяють кольори. Наостанок наношу склоподібну масу — емаль. Залежно від фактури й кольору — до десяти разів прожарюю в муфельній пічці. Ювелірні емалі роблять лише на трьох матеріалах — золоті, сріблі й міді. Створюю картини з позитивними емоціями. Їх хочу передати глядачу, — продовжує.

— Хотів показати, якими красивими були українці на світлинах, що тепер лежать по скринях. Який гармонійний був їхній світ. До 1921-го робили кабінетну фотографію — високої якості. Потім прийшла радянська влада і техніку знищили. За рік на аукціонах купив 80 дореволюційних фотокарток. Найдорожча з групою гуцулів коштувала 1200 гривень. Придбав також декілька рушників й порохівниць — щоби змалювати орнамент.

Використовую візерунки всіх українських регіонів. Фото молодої жінки, яка сіє жито, оздобив кольорами, подібними до фарб землі — охристо-червоними.

Намагався уявити, як вона жила. Як відчувала час, що робило її щасливою. За часів Київської Русі був оберіг "Засіяне поле". Його носили від злого ока. Чимось подібний до малюнка "хрестики-нолики". За 100 років обличчя українців майже не змінилися. Почав помічати схожі типажі на вулиці.

Три емалі з "Малої української серії" Олексій Коваль продав під час виставки в Канаді.

×