— Порівняно з часами Табачника, ми зробили майже ідеальну програму, — каже президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Уляна Баран, 37 років. Обговорюємо зміни від Міністерства освіти в шкільній програмі з літератури на новий навчальний рік.
Які нововведені твори відзначили б?
— "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії" Галини Малик, "Таємниця козацької шаблі" Зірки Мензатюк, "Неймовірні пригоди Івана Сили" Олександра Гавроша. Дуже позитивно в 6 класі прочитати Лесю Воронину. "Климка" класика кінця 1970-х Григора Тютюнника з додаткової програми перенесли в основну. Це теж добре. Він був талановитим письменником, писав доступно. Зображав світ дитини, не відриваючись від неї. Мені до душі фактично всі ці автори. Їхні книжки правильно розставили на кожну вікову категорію. Є шанс, що діти захочуть читати далі.
Зі світовою літературою теж усе гаразд?
— Траєкторія руху залишається — через зарубіжну літературу приходять до української. Моєму синові Мирославу 17. Він читає складні психологічні романи, дорослу літературу. Але дійшов до неї через оцих дитячих письменників. Був закоханий у Ремарка. В 12 років уже захоплювався "Світом Софії" норвезького філософа Юстейна Ґордера. Перечитав "Записки українського самашедшого" Ліни Костенко. Каже, дивне, але зрозумів. Доньці Роксоляні зараз 12 — перечитує Тютюнника. Паралельно — "Чарлі й Шоколадну фабрику" англійця Роальда Даля. Любить Володимира Рутківського, Олександра Гавроша.
Від себе додала б до сучасних текстів у 5 класі книгу "Йорґен + Анна = Любов" норвезької письменниці Віґдіс Йорт. Близька сучасним дітям, порушує багато проблем, які варто обговорювати з ними.
Дуже добра ідея перенести "Маленького принца" в програму 8 класу (вивчали в 6-му — "ГПУ"). Там ця книжка буде значно кориснішою."Пісня про Гайавату" — класика. Але краще її вилучити. Це для дослідників та істориків вона є каноном. А діти хочуть текстів іншого плану. Тим більше, шестикласники. Їх потрібно зацікавити й залучити до читання.
Російська література залишилася у такому ж обсязі. Абсолютно неадекватному до свого місця у світовій літературі. В якій країні світу ще вивчають Пушкіна й Лермонтова? Я вже мовчу про Грибоєдова, Одоєвського, Распутіна і ще два десятки авторів.
Бачив матеріал про обурення педагогів із Сумщини, Одещини. Вважають, що програму необхідно суттєво доповнити російською літературою.
— Треба спокійно пояснювати таким вчителям, що предмет "Світова література" — не російська. Світ у нас величезний. Може, треба тим вчителям купити карти в кабінет. Я завжди стоятиму горою за педагогів, які ідуть у ногу з учнями. Відвідують "Книжковий арсенал" у Києві чи "Форум видавців" у Львові. Скільки б ми не називали нашу освіту соціальною, батьки школярів завжди на щось скидаються. На прибиральниць, лампочки в туалеті, шпалери, ремонти, бо держава бідна. Якщо кожна сім'я дасть 40 гривень, ми вже біднішими, ніж є, не станемо. Але знатимемо, що то на добру книжку в шкільну бібліотеку.
Є небажання вчителів ознайомитися з новим матеріалом. Або подивитися, чим цікавляться діти. Вони виберуть собі добру книжку. Їм треба дати цей вибір. Учителям також слід ці книжки перечитати. За російськими дуже просто навчати, бо вони давно розроблені методистами. А з новим матеріалом треба працювати самостійно. Ввела б у школі "Шкідливі поради" Григорія Остера. Це прекрасний російський письменник (народився в Одесі. — "ГПУ"). Залюбки розробила б методику для його творів для 5-го класу. Ми дітей випускаємо у світ саме через світову літературу. Не треба обмежувати їх кордонами.
Сучасні підлітки читають Деніела Кіза, Стівена Кінґа, Девіда Брауна. Заглиблюються в психологічну літературу. Вони в 15–17 років — уже старі діди, образно кажучи. Бо мудріші за своїх учителів, які хочуть лишити той великий пласт російської літератури. У спілкуванні з сучасними дітьми ми не повинні стидатися казати, що чогось не знаємо. Не можна робити урок літератури таким, яким був. Бо він нас убив як читачів. Не можемо повторювати помилок, якщо хочемо чогось досягнути в цій країні.
Як ставитеся до запропонованого Міносвіти розвантаження шкільної програми?
— Тут чиста психологія. Учні мають стільки занять. Ще й кожна мама намагається ту дитину записати на танці чи спорт. Якщо п'ятикласник зуміє самостійно прочитати три книжки не за програмою, то треба дякувати тій дитині й казати, яка вона молодець.
Якщо на Сході прочитають Зірку Мензатюк, Галину Пагутяк, Володимира Рутківського, то за п'ять років матимемо ще краще покоління. І ще більше однодумців на тему, як рости і будувати цю країну. Не обов'язково, щоб книжка подобалася вчителеві. Головне — учневі або хоча б п'ятьом у класі із 30.
2 
35413
Коментарі